Вир

Той пiвень, якого вiн вимiняв у циган за п’ятеро носилок сiна. Говорив тодi циган: «Птиця романська, не бусурманська, спiва, як у золоту дудку грае. Сам курей трясе, сам яйця несе. Бери, чоловiче добрий, жалiти не будеш». І Охрiм узяв. А тепер отакий наклеп терпiти? Та не допустить вiн цього нiколи!

Сперечатися не будемо, хто ж його знае, може, то й Охрiмiв пiвень розбудив своiм криком село. Як би там не було, а воно прокинулося i загомонiло.

В сiм’i Гамалiiв першою прокинулася Олена. Засвiтивши каганець, поставила на припiчок i заходилася вигрiбати з печi хмиз, що вже пiдсох за нiч.

Вона поралася тихо, щоб не розбудити гостя, але з хати вже чулося хрипке покашлювання Оксена i веселий зi сну голос Дороша. Коли Олена подала снiдати i запитала його, як спалося, Дорош, посмiхаючись, сказав, що спалося добре i що вiн навiть бачив сон; йому снилося, нiби вiн ходив по троянiвському луговi (тут Дорош знову посмiхнувся) i що це дуже цiкаво, коли сниться те, чого нiколи не бачив. Олена пророчила, що сон хороший, що вiн нiби означае нове, щасливе життя на новому мiсцi. Дорош погодився, що справдi вiн починае нове життя, а от чи воно буде щасливе, покаже майбутне, i що в сни вiн не вiрить.

– То тiльки ви, сороки, як збiжитеся, то зараз не про дiло, а про сни торочите, – зауважив Оксен, i в його словах вiдчувалася поблажливiсть люблячого чоловiка до слабостей i примх своеi жiнки. Дорош помiтив цей тон i сказав, що жiнки не були б жiнками, коли б у них не було своiх, чисто жiночих слабостей.

Олена з приязню глянула на нього, потiм на Оксена i в душi зрадiла, що вони вже помирилися, i подумала, що чоловiки цим кращi за жiнок, – вони хоч i сваряться, так за дiло, i не вмiють хмуритися один на одного цiлими мiсяцями, як жiнки. «Слава ж тобi, Господи, що все добре», – подумала вона, усмiхаючись, i пiшла в хатину, i там пригадала, як минулого року вона не здоровкалася i обходила Ганну Тетерiвну аж два мiсяцi за те, що та нiби хизувалася серед жiнок городньоi бригади своiми чарами i нахвалялася, що як захоче, так напустить iх навiть на Оксена i поробить таке, що вiн сам прийде до неi спати в комору. Як жiнка i мати двох дiтей, Олена не могла залишатися спокiйною та байдужою, в нiй заговорили гордiсть i честь, i вона цiлий тиждень ходила, як хмара, не розмовляла з Оксеном i нишком виняньчувала способи помсти над Ганною. Пiсля довгих роздумiв вона вирiшила слiдкувати й за Оксеном, щоб знати, де вiн ходить, що робить, з ким зустрiчаеться.