Вир

За стiною знову тяжко сапонуло кiлька раз, i в отворi дверей появилася бугаяча морда.

– Закривай дверi, коров подушить, сатана, – злякано закричав Кузь. Сяк-так закрили дверi i через другi, протилежнi, вискочили на двiр, де вже метушилися з дрючками люди, ганяючись за бугаем.

– Направляй сюди, – вiдважно кричав Охрiм, розмахуючи вiжками. – Я його, кажись, удержу.

– Штани своi краще держи! Силач який знайшовся. – Нуздай його! Нуздай!

– Пiдходь, пiдходь…

– За губу хватай, за кiльце! Вiдразу посмирнiшае.

– Ухвати себе за рiпицю…

Бугай ходив по кругу, красиво вигнувши жирну, у важких зморшках шию, не звертаючи уваги на людей, що обступили його зi всiх бокiв. Вiн грався з ними i дражнив iх. Розiгнавшись, мчав двором, як вiтер, як злий дух, i раптом, налетiвши на людську стiну, зупинявся, нiби вростав у землю.

Червоними осатанiлими очима тупо дивився на своiх приборкувачiв i стояв непорушно, як статуя, навiть дозволяв наблизитися до себе на таку вiддаль, що його вже можна було схопити за дерев’яний держак, з’еднаний з кiльцем, яке було заправлено йому в нiздрю.

Але як тiльки до нього хто наближався i простягав руку, щоб уже вхопити за держак, вiн рiзко вiдскакував убiк i, задравши хвоста, бiг далi, кидаючи ратицями землю на приголомшених i безпорадних людей. Вiдбiгши, знову зупинявся, обнюхував пiд собою грунт i, задравши вгору голову та закопиливши губу, ревiв з такою силою, нiби в його грудях був захований паровоз.

Метушня у дворi все посилювалася, i чим бiльше було цiеi метушнi, тим бiльше непорядку. Кожний радив, як треба зробити, щоб спiймати бугая, i, як водиться, тi, що радили, самi боялися його ловити, а тiльки надiялися на других.

Враз усi занiмiли i заклякли, де хто стояв: Павло Гречаний, якого досi не помiчали, старечим скоком вибiг на середину двору (бiг вiн, згорбившись, по-ведмежому, вбравши голову в плечi), на якусь секунду зупинився, потiм простягнув обидвi руки вперед i пiшов назустрiч бугаевi, що стояв на мiсцi, сторожко слiдкуючи за кожним рухом чоловiка, що наближався.

Мiж людьми зробилося так тихо, що було виразно чути, як тяжко i гнiвно дихае розлючена тварина своiми могутнiми легенями-мiхами i як скрадливо, з перервами, дихае людина.

Ось до бугая залишилося чотири кроки, три, два, але вiн вичiкував i пiдпускав усе ближче.