Віта Ностра

Саша сiла на балюстраду.

Ношi повантажили в машину. Лiкар щось уривчасто сказав мамi, та закивала й щось запитала. Лiкар похитав головою й залiз у кабiну. Машина, просигналивши на юрбу, вiд’iхала, розвернулася на п’ятачку перед пансiонатом, рушила вгору по Вулицi, Що Веде До Моря…

«Дуже погано, але ще не жахливо».

– Що з ним, мамо?

Мама обернулася. В очах ii були горе й панiка.

– Лiкарня номер шiсть, – промовила вона як заклинання. – Я зараз… тiльки перевдягнусь, i треба iхати… Це iнфаркт, Сашуню, це iнфаркт… Боже мiй, Боже мiй…

І, наче слiпа, рушила крiзь натовп заiнтригованих пляжникiв.

* * *

Мама ночувала в мiськiй лiкарнi. Майже всi грошi пiшли лiкарям i медсестрам, i мама з пошти подзвонила спiвробiтницi, щоб та прислала ще переказ. Саша провела нiч сама в кiмнатi, без сну. На будильник надii не було.

О третiй годинi вона вийшла з будинку. Десь догулювали дискотеки, десь свiтилися вогнi кафе. Саша спустилася до темного моря й сiла коло води прямо на гальку.

Далеко, аж на обрii, йшов теплохiд. У палiсадниках за Сашиною спиною верещали цикади. Море полизувало пляж, стягало з берега дрiбнi камiнчики й повертало знову, шлiфувало, натираючи один об один. У моря був час. І терпiння у моря було повно.

За п’ятнадцять четверта Саша стягла з себе одяг й зайшла у воду, здригаючись од холоду. Попливла, раз у раз оберталася, нiби очiкуючи, що от-от з води пiднiме голову невiдоме чудовисько в темних окулярах.

Ляснула по буйку. Подивилася на небо – там жеврiв свiтанок.

Повернулася на берег, i щойно накинула на плечi рушника, зайшлася в приступi блювоти. П’ять монет вилетiли одна за одною, залишивши рiзь у горлi й згасаючi корчi в шлунку. Розкотилися на гальцi, ховаючись у щiлини мiж камiнням.

* * *

Мама повернулася пополуднi, дуже втомлена й дуже зосереджена. Валентиновi стало краще – iнфаркту все-таки не було, допомога встигла вчасно, а тому нiяка небезпека пацiентовi бiльше не загрожувала.

– Усе буде добре, – повторила мама вiдчужено. – Сашо, я так хочу спати, просто вмираю… Якщо хочеш – iди на пляж сама. Я посплю.

– Як вiн там? – запитала Саша. – Може, телеграму якiй-не-будь родичцi…

– Уже прилетiла родичка, – так само вiдчужено повiдомила мама. – Дружина до нього прилетiла з Харкова. Усе буде добре… Ну, йди.

Саша зняла з мотузки на балконi купальник i вийшла з будинку.