Віта Ностра

Таблички зi справжньою назвою вулицi, простою й непоказною, нiчого не значили. Бувае ж таке, що прекрасним речам дають дурнi назви, – i навпаки…

Вимахуючи сумкою, вона пiшла – побiгла – вниз.

Люди йшли густою юрбою, хто з надувним матрацом, хто з великою парасолькою, хто з самою тiльки пляжною сумкою. Дiти, як годиться, обливалися розталим морозивом, i матерi, сварячись, затирали плями пожмаканими носовими хустинками. Сонце давно перейшло зенiт i тепер висiло над далекими горами, наче вибираючи мiсце для посадки.

Саша, всмiхаючись аж до вух, iшла до моря, вiдчуваючи гарячий асфальт навiть крiзь пiдошви босонiжок.

Вони вибралися.

Попри безгрошiв’я, попри маминi проблеми на роботi. Попри все, вони приiхали на море, i через п’ятнадцять хвилин… десять… Саша пiрне.

Вулиця завернула. Тротуар майже весь був загороджений щитами дрiбноi туристичноi контори – ось Ластiв’яче Гнiздо, Масандра, Нiкiтський ботанiчний, Алупкинський палац… Дзвенiли й гули iгровi автомати. Залiзна тумбочка механiчним голосом пропонувала передбачити долю по лiнiях на руцi.

Саша стала навшпиньки – i нарештi побачила море.

Насилу стрималася, щоб не помчати галопом. Риссю збiгла вниз по дедалi крутiшому схилу, туди, де прибiй, туди, звiдки долинав щасливий дитячий вереск i музика приморських кафе. Зараз…

Найближчий пляж виявився платним. Навiть не дуже засмутившись, Саша зробила гак довкола паркана, зiстрибнула з невисокоi бетонноi балюстрадки, i пiд ногами в неi захрускотiла галька. Вибрала вiльне мiсце на камiннi, скинула на сумку рушник, сарафан, поруч залишила босонiжки i, морщачись, пошкутильгала по камiнцях до смуги прибою.

Ледь додибавши до води, стала рачки, шубовснула, попливла…

Ось воно, щастя.

Вода в першу секунду здалася холодною, а в другу – теплою, наче молоко. Коло берега гойдалися на хвилях водоростi й шмаття полiетиленових пакетiв, але Саша пливла далi й далi, i вода перед нею очистилася й змiнила барву, позаду лишилися надувнi матраци та дiти на яскравих кругах, навколо вiдкрилося море, i спалахнув яскраво-червоний конiчний буй – мов знак якостi мiж двома блакитними полотнищами.

Саша пiрнула, розплющила очi й побачила цiлий табунець сiрих довгастих риб.

* * *

Вона поверталася пiдтюпцем – мама, мабуть, давно ii чекае i лаятиметься. Дорога догори виявилася несподiвано крутою й довгою. В магазинчику одна-однiсiнька змучена продавщиця торгувала i хлiбом, i яйцями, й картоплею, тому черга до неi стояла чимала.