Віта Ностра

Саша заручилася пiдтримкою дебелоi засмаглоi жiнки («Скажете, що я за вами, добре?»), i по Вулицi, Що Веде До Моря, побiгла у двiр з «павичевими» деревами.

Чоловiк стояв коло квартирного бюро – зеленоi будки з одвiчно зачиненими вiконницями. Був вiн, попри спеку, одягнений у темний джинсовий костюм. Його лице пiд козирком синьоi кепки здавалося нездорово-жовтим, восковим. Темнi окуляри не пропускали нi промiннячка й нiчого не вiддзеркалювали. Та все одно Саша вловила його погляд.

Їй стало неприемно.

Вiдвернувшись i бiльше не дивлячись на дивного чоловiка, вона зайшла в пiд’iзд, пропахлий поколiннями котiв та кiшок, пiднялася на другий поверх i подзвонила в чорнi дерматиновi дверi з бляшаним номером «двадцять п’ять».

* * *

Щоранку вони прокидались о четвертiй, коли сусiди, молода пара, поверталися з дискотеки. Сусiди довго ходили туди-сюди по коридору, пили чай, скрипiли лiжком i нарештi затихали, тодi Саша з мамою засинали знову i вдруге прокидались уже о пiв на восьму.

Саша заварювала розчинну каву.

Вони з мамою випивали по чашечцi (у кухнi було повно брудного посуду, молодi сусiди завжди дуже перепрошували за безлад, та все одно тарiлок не мили) i йшли на пляж. По дорозi купували йогурт у стаканчиках, або теплу кукурудзу, рясно посипану кристаликами солi, або пирiжки з повидлом. Брали напрокат один пластиковий шезлонг, розстеляли на ньому рушник i бiгли купатися, оступаючись i сичачи з болю на великiй гальцi. Хлюпалися, пiрнали й не виходили з води пiвгодини, а то й годину.

На другий день Саша «пiдгорiла», й мама на нiч мастила iй плечi кефiром. На четвертий день поiхали на морську прогулянку, але море було неспокiйне, й обох трохи загойдало. На п’ятий день розгулявся майже справжнiй шторм, по пляжу лiниво бродили напiвголi засмаглi рятувальники й повiдомляли у мегафон, що «купатись не слiд, алiгаторiв тьма», як переосмислила iхнi заяви мама. Саша гралася з хвилею i раз заробила, доволi вiдчутно, каменюкою по нозi. Залишився синець.

Увечерi по всьому селу гримiли дискотеки. Групки хлопцiв та дiвчат, озброених сигаретами, стояли бiля кiоскiв, бiля кас, навколо старих чавунних лав i вели свiтське життя, природне для молодих ссавцiв. Саша iнодi ловила на собi оцiнювальнi погляди. Їй неприемнi були цi хлопцi з iхнiми нахабними нафарбованими подругами, i водночас шкребли на душi непроханi коти: в шiстнадцять рокiв вiдпочивати, як маленька дiвчинка, з мамою, нормальнiй дiвчинi соромно.