Віта Ностра

Якщо не вступить з першого разу… неприемно про це думати, та мало що… Влаштуеться де-небудь секретаркою. Хоч на тiй же кафедрi. Попрацюе, познайомиться з людьми… Вирветься з цього проклятого кола – конспект, уроки, конспект…

– Сашо!

Вона озирнулася, все ще всмiхаючись. Чоловiк у темних окулярах сидiв на лавi, повз яку вона щойно пройшла й уваги не звернула. Нiби вiддзеркалюючи ii усмiшку, вiн розтяг губи й припрошуючи поплескав по лавi коло себе.

Саша пiдiйшла й сiла. Поклала сумку на колiна.

– Як рука? – недбало спитав ii спiврозмовник.

– Добре.

У мокрiй липi над iхнiми головами поралися горобцi. Оглушливо цвiрiнькали.

– Скiльки в тебе монет?

– Чотириста сiмдесят двi, – вiдповiла вона не замислюючись.

– Ти набрала прохiдний бал.

– Я поки що не складала нiяких iспитiв…

– Складала-складала, – вiн знов усмiхнувся. – На.

І простяг iй рудуватий папiрець, надрукований типографським способом. Сашинi iм’я та прiзвище були вибитi на друкарськiй машинцi.

«Поздоровляемо! Самовiй Олександро, Вас зараховано на перший курс Інституту Спецiальних Технологiй м.

Торпи. Початок занять – першого вересня». І нижче, дрiбним шрифтом: «З приводу поселення в гуртожиток звертатися…»

Саша вiдвела очi вiд папiрця. Втупилася в чоловiка, що сидiв поруч на лавi. Хвилини двi нiчого не могла сказати.

– Що це?

– Це iнститут, де ти вчитимешся. Дуже гарний iнститут.

– Я не розумiю, – сказала Саша. – Я в унiверситет… я…

Чоловiк, що сидiв поруч, раптом зняв окуляри.

Саша чекала чого завгодно. Що в нього взагалi немае очей. Що очi намальованi на блiдих злиплих повiках. Що очi зашитi дратвою, що очницi порожнi…

Очi були. Карi. Спокiйнi. На перший погляд, зовсiм звичайнi.

– Мене звати Фарит, – сказав вiн неголосно. – Фарит Кострицький. Якщо тобi цiкаво.

– Цiкаво, – сказала Саша пiсля паузи. – Ви б… вiдпустили мене, Фарите, га?

Вiн похитав головою:

– Сашо, за результатами попереднiх тестiв тебе прийняли в пристойний iнститут, попереду в тебе цiле лiто вiльне.

Гуляй. Купайся. Набирайся сили перед навчанням. До тридцять першого серпня купиш квиток до мiста Торпи. Можеш приiхати за кiлька днiв, оселитися в гуртожитку, освоiтися…

– А як я все це поясню мамi?! – аж скрикнула Саша. Жiнка, що проходила мимо, здивовано повернула голову.

– Як-небудь поясниш, – сказав Фарит. – Придумай. Бо може статися й так, що пояснювати буде нiкому. Свобода – що хочу, те роблю…

Вiн знову надiв окуляри.