Віта Ностра

Кiмната гойдалася перед очима, i було не те щоб добре – але було вiдчутно легше, i захотiлося поговорити.

Захотiлося спитати Лiзу, як та потрапила в Інститут спецiальних технологiй. І чи не було в ii життi Фарита Кострицького. І що вона думае робити далi. Дуже хотiлося розповiсти про свiй страх i про монети, про Валентина з його передiнфарктним станом, про маму, про записку, випадково знайдену в камерi схову. І Саша вже роззявила рота – та раптом замовкла.

Вона подумала: ану ж Лiза, на вiдмiну вiд неi, не божевiльна? Вступила в iнститут, як усi вступають, знае, чого хоче.

Або втекла вiд осоружноi сiм’i. Чи рятуеться вiд скандалу. Чи ще щось, буденне, людське, а тут Саша зi своею маячнею.

З другого боку, монети…

– З тебе тут… грошей… нiхто не брав? – спитала Саша уривчасто.

– Хабарiв тут не беруть, – неуважно сказала Лiза. – А якщо ти про тi монети… То я iх ще ранiше здала своему кураторовi. Якщо ти про це…

Вiдчинилися дверi, увiрвалася Оксана з гарячим чайником в однiй руцi i з пачкою чаю в другiй.

– Дiвки, там нормальна кухня, навiть посуд е! Тут будемо пити чай чи туди пiдемо?

– Я чаю не хочу, – Лiза встала. – Пiду пройдуся… Не забудьте, що о другiй у нас обiд. По талонах.

* * *

Лiза повернулася, коли Саша з Оксаною закiнчували прибирання: залишалося тiльки помити пiдлогу й винести смiття. Спочатку Саша, посоловiла вiд самогону, не хотiла нi у що таке втягуватись, але Оксана виявилася настирною: що iм, у свинарнику жити? Треба спершу навести лад, а потiм уже вiдпочивати.

Вона примовляла й термосила; Саша виявила себе з ганчiркою в руцi на пiдвiконнi, потiм у черзi по постiль у комiрчинi кастеляншi – першокурсники прибували й прибували, нервовi, наляканi чи, навпаки, веселi й галасливi. Саша безупинно знайомилася з новими спiвучнями, iхнi iмена миттю вилiтали у неi з голови. З’явився й пропав Костя – блiдий, скуйовджений, з очманiлими очима. Саша притягла на другий поверх три комплекти сiруватоi, пропахлоi пральнею бiлизни, за цей час Оксана встигла протерти шафу зсередини, столи, пiдвiконня й навiть нiжки лiжок.

Повернулася Лiза. Переступила через гору смiття коло порога, зiтхнула, пройшла до свого лiжка, де височiв на матрацi стосик бiлизни.

– Нагулялася? – весело спитала Оксана.

Лiза мовчки лягла на смугастий матрац i вiдвернулася лицем до стiни.

* * *

Студентська iдальня мiстилася в пiдвалi – на нижньому, пiдземному поверсi самого iнституту.