Віта Ностра

Дивитися в очi Кострицького, схованi за чорними окулярами, i виконувати, виконувати будь-якi його примхи пiд страхом розправи…

Уголос вона нiчого не сказала. Та й голос не дуже ii слухався.

Бiлявка мигцем глянула на неi.

– Я тут не житиму, – сказала задумливо. – Найму, мабуть, квартиру десь поблизу. Вам же краще – мiсця буде бiльше.

Саша промовчала. Русява знизала плечима: дiло, мовляв, хазяйське.

– Я Лiза, – сказала бiлявка, звертаючись до Сашi. – А це Оксана.

– Олександра, – сказала Саша хрипко. – Самовiй Саша.

– Ми, значить, на одному курсi? – Лiза не зводила з неi блакитних оцiнюючих очей.

– Значить.

– А пилюки ж тут, – пробурчала Оксана, водячи пухким пальцем по столах та пiдвiконню. – А по постiль куди йти, хтось знае? Комендантка тут як, нормальна?

Лiза перестала дивитися на Сашу Пройшлася по кiмнатi, торкнула дверцята шафи, дверцята хрипко завищали.

– Давайте за знайомство, – запропонувала Оксана. І одразу, не чекаючи згоди, стала виставляти з сумки на тумбочку банки, лотки й пакети.

Вийняла пластиковий посуд, спритно вiдокремила вiд гофрованоi труби три бiлi стаканчики; притримуючи рукою, хлюпнула в кожний з каламутноi пластиковоi пляшки.

– Берiть, дiвки. По-сусiдськи. Пригощайтеся: ковбаска домашня, огiрочки. Хлiбець, ну, те, що лишилося.

– З ранку? – уточнила Лiза.

– Та ми ж потроху, що нам, – Оксана пiдхопила величезний шмат ковбаси. – Щоб добре вчилося, щоб весело жилося. Поiхали!

Саша взяла стаканчик, на днi якого хлюпала прозора рiдина.

Пахло дрiжджами.

– Що це?

– Самогон, – Оксана всмiхалася аж до вух. – Давай, цок-цок!

Вона стукнула своiм стаканчиком по Лiзиному, потiм по Сашиному, перекинула, витрiщила очi й узялася закусювати ковбасою. Лiза тiльки трошки сьорбнула зi свого стаканчика. Саша хотiла було вiдмовитись, а потiм подумала: чого це раптом? І, затамувавши дух, випила неприемну рiдину, наче мiкстуру.

Бiльшоi гидоти вона нiколи в життi не пила. Тi спиртнi напоi, якi траплялося досi куштувати, – шампанське на Новий рiк i на день народження, сухе червоне вино – мали смак i приемно пахли.

Самогон став iй у горлi, не даючи дихати.

– Закусюй! – крикнула Оксана. – Огiрочка вiзьми!

Саша, не витираючи набiглих слiз, кинулася гризти огiрок, i жирну ковбасу, i чорний хлiб з кмином. Захотiлося пити, але води нi в кого не було. Дiловита Оксана заявила, що тут мае бути кухня, а на кухнi чайник, i що зараз вона все розвiдае. За нею зачинилися дверi.

Саша перевела дух.