Віта Ностра

– Дуже важливо розставити всi крапки над «i», – холодно повiдомив Кравець. – Ви пройшли серйозний конкурс i вступили в солiдний iнститут, який не терпить сумнiвiв, метань i iнших дурниць. Документiв забрати не можна. Ви будете вчитися тут – або вас вiдрахують за неуспiшнiсть з одночасним вмiщенням у труну. Вашi куратори, Фарит Кострицький та Лiлiя Попова, залишаються з вами до п’ятого курсу – в iхнi обов’язки входить забезпечувати вам стимул для старанного навчання. Я сподiваюся, кожен з вас уже встиг як слiд познайомитися зi своiм куратором.

За хвилину перед цим Сашi здавалося, що тихiше бути не може, але тепер над столами розляглася просто вбивча тиша. Мертва.

– Розкрили пiдручники на сторiнцi три, – буденно сказав Кравець. – Читаемо параграф номер один, повiльно, вдумливо й не пропускаючи нi букви. Почали, – вiн сiв за стiл i ще раз обвiв аудиторiю поглядом.

Саша розгорнула пiдручник. На внутрiшнiй обкладинцi не було нiякого тексту – нi авторiв, нi вихiдних даних. «Текстовий модуль 1, параграф номер 1».

Саша почала читати.

І спiткнулася на першому ж рядку. Слово за словом, абзац за абзацом – книга складалася з цiлковитоi абракадабри.

Першою ii думкою було: друкарський брак. Вона скосила очi в пiдручник до Костi, одночасно вiн зазирнув у ii пiдручник.

– У тебе теж таке?

– Розмови, – неголосно сказав Кравець. – Читаемо. Уважно. Я попереджав, що буде важко.

– Це не по-нашому, – тихо пискнула Аня Бочкова.

– А я не обiцяв, що буде по-нашому. Читайте мовчки, про себе. Час iде.

Саша опустила голову.

Хтось засмiявся. Хихикання промайнуло по аудиторii, як епiдемiя, – вiд вогнища до вогнища, але Кравець нiяк не вiдреагував. Смiх затих сам собою. Саша продиралася крiзь довгi, безглуздi комбiнацii букв, i в неi волосся ставало дибки. Їй здавалося, що хтось услiд за нею повторюе цi звуки в темнiй кiмнатi з дзеркалами замiсть стiн, i кожне слово, вiдбившись по багато разiв, набувае сенсу, але до цiеi митi Саша вже заходить на два абзаци вперед, i сенс одлiтае од неi, наче дим од швидкого паровоза…

Коли параграф – досить короткий – закiнчився, вона була мокра з голови до п’ят.

З коридора продзвенiв дзвiнок.

– Завдання додому, – сказав Кравець. – Параграф прочитати тричi вiд початку до кiнця. Те, що надруковане червоним, вивчити напам’ять. Назубок.