Віта Ностра

Юля Гольдман, метка й весела, одразу обурилася дискримiнацiею: чому, запитала вона, боротьба тiльки для хлопцiв? Дiвчата що, не мають права боротися? ДеДе, на радiсть присутнiм, почервонiв i пообiцяв «щось придумати». І для розминки запропонував поки що роззутися й пограти в баскетбол, розбившись на три команди.

Пiдлогу в залi зовсiм недавно покрили товстим шаром фарби. Яскраво-зеленi, яскраво-жовтi поля, товстi бiлi лiнii, удари апельсинового баскетбольного м’яча, запах гуми й поту – Саша бiгала вiд кiльця до кiльця, скорiше, зображаючи активнiсть, нiж насправдi намагаючись вплинути на хiд гри.

Те, що зараз вiдбувалося, було нормальним, радiсним, соковитим окрайцем життя, i важко було повiрити, що пiвгодини тому вона читала параграф номер один, корячись бажанню садиста-викладача в довгастих окулярах на кiнчику носа.

Тут з них знущаються. Змушують читати й зубрити дурницi, нiсенiтницi. Те саме, що чистити забруковану площу зубною щiткою… Або сортувати зерна, якi знову будуть перемiшанi, i знову, i знову, а робота важка, зернятка маленькi… І – безглузда робота.

Покарання. Знущання.

Тiльки кому це треба? Кому потрiбний Інститут спецiальних технологiй з усiм його штатом, iдальнею, деканатом, гуртожитком? Що це, гнiздо садизму?

Костя передав iй м’яча над головою Юлi, Саша вловила, повела, петляючи, кинула в кiльце – але Лiза в останню мить сильно вдарила ii по руцi. М’яч стукнувся об край щита й од скочив у руки комусь iз суперникiв, i знову – тук-тук-тук – перемiстився на протилежний кiнець залу, i Лiза побiгла за ним, обсмикуючи мiнi-спiдницю, в якiй, чесно кажучи, в баскетбол грати небажано…

Сашина команда програла.

* * *

– Я не можу це запам’ятати! Не можу!

Пiдручник полетiв у куток, ударився об дверцята шафи, гримнувся на пiдлогу й залишився лежати, розкинувши жовтуватi сторiнки. Оксана гатила кулаками по письмовому столу так, що пiдстрибувала настiльна лампа:

– Не можу! Не буду це вчити! Вони над нами знущаються!

– Я теж так думаю, – Лiза курила, сидячи на пiдвiконнi, майонезна баночка перед нею була повна недопалкiв зi слiдами помади.

– А що буде, якщо ми не вивчимо? – спитала Саша.

Усi три замовкли. Питання, яке iх мучило цiлий день, нарештi прозвучало вголос.

Був вечiр. За вiкном сiдало сонце. Десь бриньчали на гiтарi. Позаду був перший день навчання: спецiальнiсть, фiзкультура, фiлософiя та свiтова iсторiя. Третя й четверта пара не принесли сюрпризiв.