Віта Ностра

Саша записала в загальному зошитi, що таке основне питання фiлософii i чому матерiалiзм вiдрiзняеться вiд iдеалiзму, зробила нотатки про стоянки первiсних людей та iхнiй уклад i одержала на руки два найзвичайнiсiнькi пiдручники. Обiд, щедрий i смачний, було з’iдено в могильному мовчаннi. Перший курс повернувся в гуртожиток, сiв за пiдручники, i дуже скоро виявилося, що завдання, дане Кравцем, нездiйсненне в принципi.

Прочитати цю нiсенiтницю, змушуючи себе на кожному кроцi, ще можна було. Але вивчити вiдзначенi червоним абзаци – нiяк.

– Я не можу це вчити! – Оксана схлипувала. – Хай вiн мене хоч рiже!

Лiза хотiла щось сказати, але в цю мить у дверi постукали.

– Зайдiть, – сказала Саша.

Зайшов Костя. Зачинив за собою дверi.

– Привiт. Я тут… У сенсi розкладу на завтра. У сенсi, iндивiдуальнi на третiй парi й на четвертiй.

– Староста, – сказала Лiза з винятковим презирством.

– Вiн що, сам напросився? – огризнулася Саша.

– Враховуючи, чий вiн син…

– А яка рiзниця, чий я син! – раптом закричав Костя, розбризкуючи слину з рота. – Яка рiзниця? Я питав у тебе, хто твiй батько? Я тебе взагалi зачiпав?

І, грюкнувши дверима, вискочив у коридор, а Саша за ним.

– Костику! Стривай! Не звертай уваги! Та стривай же!

Не знижуючи швидкостi, Костя влетiв у вiдчиненi дверi чоловiчого туалету. Саша загальмувала. Подумавши, сiла на пiдвiконня.

По коридору йшов, обережно ступаючи, третьокурсник. Повiльно повертав голову, наче шия в нього була залiзна, заiржавiла. Інодi завмирав, нiби прислухався до чогось, i навiть очi його переставали рухатися, уп’явшись в одну точку. Потiм вiн рушав знову, i так, крок за кроком, наближався до Сашi на пiдвiконнi.

Незважаючи на по-лiтньому теплий i сонячний день, вiн був у вовняних рукавичках. Лоб його закривала широка плетена пов’язка – чи то для краси, чи то засiб од головного болю.

– Привiт.

Саша не очiкувала, що вiн заговорить, i вiдповiла автоматично:

– Привiт.

– Перший курс? Кошмари? Істерики?

Саша облизала губи.

– Ну, загалом, так…

– Зрозумiло, – сказав третьокурсник. – Ти в школi була вiдмiнниця?

– А що? – запитала Саша насупившись.

Хлопець ступнув до неi. Зупинився, погойдуючись, потiм зненацька легко пiдстрибнув i сiв поруч на пiдвiконня.

– Тобi треба пiдстригтися. Зробити каре. І помаду яскравiшу.