Віта Ностра

В ii зошитi з конспектами все так красиво, логiчно вибудовувалося, шкода залишати пробiл на мiсцi Платона; вона пiшла.

На загальних лекцiях групи «А» i «Б» сидiли вперемiш. З одного боку вiд Сашi сiв, як завжди, Костя, з другого прилаштувалася Оксана.

– Поздоровляю, – шепнула на вухо.

Саша пiдняла брови.

«Свiт iдей (ейдосiв) iснуе поза часом i простором. У цьому свiтi е певна iерархiя, на вершинi якоi стоiть iдея Блага…»

– Кравець тебе так розхвалював… – бубонiла Оксана. – Каже, в нашiй групi всiм до тебе далеко…

Саша зiтхнула.

«У мiфi про печеру Благо зображуеться як Сонце, iдеi символiзуються тими iстотами та предметами, якi проходять перед печерою, а сама печера – образ матерiального свiту з його iлюзiями…»

– А самi предмети – це тiнi iдей? – запитав Костя вголос. – Проекцii?

Фiлософиня почала пояснювати. Саша вiдвернулася – i встигла пiймати погляд Лiзи Павленко, кинутий з iншого краю аудиторii.

* * *

– Насправдi це розв’язок проблеми. Якщо Самовiй заткнеться, в нашiй кiмнатi хоч якось можна буде жити.

Саша мовчала. Лiза не могла заспокоiтися, походжала мiж лiжками в трусах i майцi, пiднiмала щось з пiдлоги й знову впускала, скрипiла дверцями шафи й рилася у своiй валiзi.

– Ти ж хотiла найняти квартиру, – неприязно нагадала Оксана. – І звалити звiдси.

– І звалю… Нема коли цим зайнятися. Звалю, не переживай.

– А я не переживаю.

– От i не переживай!

Оксана була з тих, кого чужа винятковiсть, хоч найменша, змушуе шукати дружби з ii носiем.

Саша могла б сказати: нема чому заздрити й нема чого злитися. Ти ж сама казала, що це не навчання й не наука, а шарлатанство, гiпноз, психоз або й щось iще гiрше. То чим же менi пишатися: успiхами в психозi?!

Але Саша мовчала. Єдина ii спроба заговорити – увечерi, з Костею, через забудькуватiсть – закiнчилася муканням та бризками слини. Сашi соромно було згадувати цей епiзод.

Лiза ширше розчинила вiкно. Холодна вереснева нiч пахла вологою та пожухлою травою. Лiза закурила – демонстративно.

– Тебе ж просили не димiти, – сказала Оксана.

– Іди в дупу.

Саша заплющила очi.

* * *

Безглуздi фрази проверталися в мозку, мов гусеницi танка. Саша читала двадцятий параграф; iшов другий тиждень ii мовчання, i iй здавалося, що навколишнiй свiт повiльно поринае в тишу.

Вона вiдчувала себе дирижаблем, повним мильних бульбашок.