Доктор Серафікус. Поза межами болю

Я гуляю!

Корвин зник за каламутно-жовтою запоною дощу з думкою про чергове дивацтво Комахи: химерну Комашину витiвку – гуляти в дощ…

* * *

Вечiр, стiл, лампа. Перед Комахою розкритий том Фрейзеровоi «The Golden Bough»[20 - Фрезер Джеймс Джордж (1854—1941) – британський релiгiезнавець, антрополог, етнолог, культуролог, фольклорист та iсторик релiгii. У його 12-томнiй працi «Золота гiлка» систематизовано фактичний матерiал iз первiсноi магii, мiфологii, тотемiзму, анiмiзму, табу, релiгiйних вiрувань, фольклору i звичаiв рiзних народiв.

], нiмецьке старовинне, початку XIX ст., видання орфiкiв. Великий грецький словник, компактне видання англiйського словника, стопка паперу. Скинувши своi важкi окуляри, Комаха сидить, з головою заглибившись у Фрейзера. Вiн сперся на лiктi й пiдтримуе голову долонями. Фрейзерове тлумачення давньоегипетськоi казки про двох братiв як переказу про трансформацiю й мандрiвку душi здаеться йому надто недоречним, блiдим i натягненим.

Комаха починае шукати в орфiкiв потрiбноi йому цитати; вiн перегортае сторiнки, i зосереджена увага розбиваеться.

Вiн згадуе за Ірцю. В нього з’являеться думка, для нього зовсiм несподiвана: «Чому, справдi, нi?.. Чому йому не мати дiвчинки?»

О десятiй годинi Комаха повечеряв: з’iв два шматки чорного хлiба з шинкою, холодну котлету, що лишилася вiд обiду, випив склянку холодноi води з цукром, – чаю вiн не пив, щоб не завдавати собi зайвого клопоту: розпалювати примус, наливати гас, – i, з’iвши перед сном ще пару яблук, точно о пiв на одинадцяту заснув.

Тiеi ночi Комасi ввi снi привидiлось таке. Неначе вечiр, тиша, лампа, стiл, шафи; неначе усе – як звичайно: книжки, папiр, Фрейзер, орфiки, словники, але на пiдлозi коло грубки стоiть велика емальована миска з гарячою водою.

Великi грубi пальцi Комахи несподiвано нiжно розвiшують на протягненiй шворцi простирало й бiлу фланельову сорочку. Ірця – певне, що це Ірця – стоiть голенька, з бiлою кучерявою голiвкою, на скронях волосинки в неi злиплися вiд поту, бо в кiмнатi напалено, й вона сердиться.

– Швидше! Ти маруда! Тiльки ти не здумай, що митимеш голову з милом.

Комаха розводить руками, а тодi примружуе очi й каже:

– А мишi?! У дiвчаток, що не миють голови з милом, заводяться в волоссi мишi, великi, великi, бiлi й сiрi i…

– Що i? Що «i»? – ледве чутно, повторюючи останню iнтонацiю Комахи, з широко вiдкритими, здивованими й трохи зляканими очима, шепоче Ірця.

– І виводять маненьких слiпих мишенят.