Доктор Серафікус. Поза межами болю

– Слiпих? А чого вони слiпi? А багато iх буде? Знаеш що? Хай виводяться.

Дiвчинка зацiкавилась i слухняно сiла в миску, i вода з миски розхлюпалась на ноги Комасi та на пiдлогу, i по пiдлозi розплився брунатний ставок з химерними берегами.

А Комаха тим часом швидко намилив голову. Тодi раптом рiзкий, крикливий, голосний вий прорiзав кiмнату. Комаха був навiть зразу вiдсахнувся, а тодi похапцем почав змивати з голови мильну пiну приготованою в глечику водою.

Коли ж вiн нiс на руках маненьке, тепле, рожеве, безпомiчне, тремтяче тiльце, загорнене в мохнате простирало, щоб покласти в лiжко, в серцi Комахи заколивалась така безкрая радiсть, така гостра й болюча нiжнiсть до цiеi маленькоi купки людського тiла, що вiн мимоволi прихилився до стiнки i притиснув дiвчинку до грудей.

…Вечiр, тиша, лампа, стiл, шафа, лiжко. Дiвчинку викупано, покладено в лiжко, прикрито теплою ковдрою, i Комаха з серцем, переповненим нiжнiстю й болем, сiдае на маненьку табуретку бiля лiжка, щоб розповiдати дiвчинцi, поки вона не засне, казку про солом’яного бичка.

«…Жили-були дiд та баба, i не було в них дiтей. І сказала дiдовi дiдова баба: “Бач, дiду, немае в нас iз тобою дiтей, а ми вже старi, ото зроби з соломи бичка i буде в нас той солом’яний бичок за дитину”».

І не Ірцi, а самому маненькому Комасi, що лежить у лiжку, розповiдае казку стара нянька, куняючи носом; малий великий Комаха ось-ось засне, йому хочеться спати, але хочеться дослухати до кiнця казку староi нянi…

Бажання, схованi й притлумленi вдень, прокидаються вночi.

У нiчних снах вони набувають реальностi, й людина пiзнае нарештi те, що поза цим, може, назавжди лишилося б для неi невiдомим i неуявленим. Коли б люди не бачили снiв, може, вони нiколи не довiдались би про те, що iснуе.

Тiльки у снах розкриваеться справжнiй сенс наших бажань.

Бажання й iнтереси Комахи нiколи не виходили за рамцi лекцiй, курсiв, тем для студентських доповiдей, карток, виписок, нотаток, нових книжок, видавничих проспектiв, шрифтiв, форматiв, палiтурок, скриньки з оголошеннями про засiдання в будинку Академii, вiтрини з новими книжками у книгарнi «Книгоспiлки», крамничок букiнiстiв та iхнього книжкового барахла.

Тепер несподiвано для нього прокинулось незнане досi бажання, бажання – мати дитину! Можливо, воно нiколи б не постало в ньому, коли б не виявилося так ясно й рiзко в примарах баченого сну.