Доктор Серафікус. Поза межами болю

Це був единий роман Комахи, дарма що коли Корвин спитав Таiсiю Павлiвну про цей епiзод, що мусив був мати мiсце в ii життi, вона рiшуче заперечила щось подiбне.

Це трапилося саме цього року. Коли Корвин прийшов до агiтпропу[31 - Агiтпроп – вiддiл агiтацii i пропаганди ЦК КПРС.] в справi пiдготовки художнього оформлення до Першого травня i привiтався з новою секретаркою, йому здалося, що вiн пiзнав в ii обличчi щось знайоме. Вдивляючись у ii обличчя, Корвин згадував i згадав. Вiн упiзнав у нiй колишню молоденьку курсистку, що мешкала свого часу в однiй квартирi з Комахою.

– Даруйте! – звернувся Корвин до неi. – Чи ви, скажiть, будьте ласкавi, так от приблизно, коли не помиляюсь, року 1916-го, в кожному разi ще перед революцiею, не мешкали часом у Дикому завулку?

Вона обдивилась допитливо спiврозмовника:

– Так, мешкала!

– Ну, так я вас знаю! Ви Таiсiя Павлiвна! Ви були тодi ще курсисткою, бiлявою, товстенькою дiвчинкою, i мешкали в кiмнатi в однiй квартирi з Комахою на Дикому завулку!

– Але я вас не пригадую!

– Що дивного? Це було давно.

Ви мене не могли знати, бо я тiльки iнодi ходив до Комахи, але я вас запам’ятав. Десь у мене повинен бути й малюнок олiвцем. Я схопив ваше обличчя. Комаху ви пам’ятаете?

Але вона не пам’ятала цього прiзвища. Це ж було так давно, а пiсля того минуло так багато найрiзноманiтнiших подiй.

– Нi, мабуть, що не пригадаю. А може, це такий великий, червоний, з кулаками? Професор! Дверi з його кiмнати виходили до вiтальнi, вiн грав на пiанiно, i в нього було багато книжок?

– От, от, це ж i е такий вiн – Комаха: великий, червоний i з кулаками.

Тiльки тепер вiн ще бiльший, ще червонiший i кулаки поросли волоссям!

– Пригадую! Пригадую! Дикий завулок, вiкно, що з нього було видко Глибочицю й Подiл, i цей професор.

Корвин переказав Комасi про цю зустрiч. Комаха захвилювався, тодi розплився в посмiшцi i сказав:

– А чи ви знаете, що я був колись у неi закоханий i в нас iз нею був роман?

– Ви були закоханi, i в вас був роман? Ось так несподiванка! Це ж неможливо.

Ви помиляетесь, Серафiкусе. Ви вигадуете.

– Слово честi! Я був у неi закоханий! Менi було тодi 24 роки, вона була гарненька. Невже ж я мiг у неi не закохатися?

Корвин скептично похитав головою.

– Ви ошукуете себе самого. Я ж був у вас i пам’ятаю добре вас i Тасю, але нiчого не помiтив мiж вами романiчного…

– Ну, що ж, це значить, що ви не зовсiм спостережливi.