Доктор Серафікус. Поза межами болю

Закинути Корвиновi брак спостережливостi це значило образити його. Вiн рiшив перевiрити себе. Якось, розкладаючи перед Таiсiею Павлiвною ескiзи принесених плакатiв, Корвин навiв розмову на минуле, на Комаху, i запитав:

– Комаха, здаеться, був закоханий у вас?

– Комаха? В мене? Це ж ви про цього таки професора?

Вона розсмiялась.

– Чому саме в мене, а не шафу чи стiлець? Може, я щось забула абощо, але менi знаеться, що ми нiколи з ним гаразд i знайомi не були, принаймнi я не можу пригадати жодного випадку не то, щоб ми пофлiртували, але хоча б привiтались чи сказали пару слiв.

Незграбний маруда[32 - Маруда – неповоротка й нудна людина (розм.).]! Не людина, а дерево, манекен у капелюсi, дерев’яна марiонетка.

Вони мешкали в одному помешканнi, iх дверi виходили в один коридор, але зустрiчались вони надзвичайно рiдко. Комаха ретельно уникав зустрiчi з нею. Вiн нiколи не дивився на неi, при зустрiчi щось невиразно мурмотiв i швидко ховався за дверима. Завжди дивився вбiк. Мiж ними не було жодного слова, жодного погляду, жодного натяку.

Серафiкус стверджував, дiвчина заперечувала. Вони розiйшлися в думках i по-рiзному оцiнювали слова, що нiколи не були сказанi, i подii, що нiколи не траплялися.

За найголовнiшу ознаку роману Комахи з Тасею треба вважати те, що це був вигаданий роман, який iснував тiльки в уявi Комахи, роман схований, як ховався за дверима Комаха при зустрiчi з дiвчиною, схема проектованого роману, що ним вiн мiг би бути, коли б був.

Замiсть спрощувати взаемини, слова, життьовi стосунки й почуття, Комаха ускладнював найпростiшi речi.

Якось, гуляючи, Комаха вулицею Червоних Зiр пройшов на площу Артема, тодi з вулицi Жовтневого Повстання звернув праворуч у завулок Марата, свого часу Дикий. Може, це сталося випадково, може, розмова з Корвиним розбуркала в ньому давнi спомини, i йому захотiлось подивитися на давне свое помешкання.

Вiн не любив споминiв i нiколи не згадував за минуле. Вiн жив без споминiв. Йому було прикро бачити мiсця й речi, що з ними вiн колись був зв’язаний.

Минулого для нього не iснувало. Найпевнiше, вiн потрапив сюди цiлком випадково, пiдсвiдомо, – думав про щось iнше i, замiсть звернути лiворуч, машинально повернув праворуч.

На розi, на колишньому пустирi, кiнчили тепер новий будинок, в конструктивному стилi, кубик покладений на кубик, змiнений модерн початку XX столiття, а за ним далi в завулку стояв i чотириповерховий будинок, де колись мешкав Комаха.

Це було рокiв десять тому.