Доктор Серафікус. Поза межами болю

На третьому поверсi на дверях помешкання ч. 7 можна було прочитати тодi низку написiв олiвцем: «Був 7.7», «Не застав 10.9», «Був i не застав», «Приходили Коля й Женя», «Приходив електротехнiк…», «Тасю, прийду сьогоднi ввечорi о 10-й…», «Чекав вас учора весь вечiр. Приходьте завтра на звичайне мiсце…», «Прошу не писать на дверях дурниць. Тася».

Тасю, до якоi приходило завжди багато людей, у якоi завжди товпилося в кiмнатi багато рiзного народу, – хтось iв, хтось спав, хтось приходив, хтось iшов, – Тасю завжди дивувало, що до Комахи не приходив нiхто.

Професорiв знала Тася з урочистоi обстанови лекцiй, аудиторiй, лав, схилених голiв, лiтографованих курсiв, цератових зошитiв, чорноi таблицi, величезного вестибюля, широких розгорнених в обидва боки схiдцiв довгих бiлих лунких коридорiв. Тепер вона могла придивитися ближче до професорiв, якi вони бувають справдi.

Був Комаха мовчазний, нiяковий i самотнiй. У нього було багато книжок. Вiн лягав спати, коли Тася ще не верталась додому або ж до неi тiльки починали збиратись, i вставав, коли Тася ще спала.

У нього був свiй розклад дня й ночi. Вiн майже нiколи не виходив з кiмнати, ввесь час писав. Тижнi минали за тижнями, а Комаха не тiльки не робив спроб познайомитись з Тасею, а навпаки, ретельно уникав ii.

Кiнець лiта й осiнь, коли Тася оселилась у помешканнi ч. 7 на Дикому завулку, були чудеснi, але вона не могла помiтити анi разу, щоб Комаха хоча б у недiлю, раз на тиждень, вибрався за мiсто.

Тася звикла до недорiкуватого мурмотiння Комахи, до його нiяковостi, до його уникань.

При зустрiчi вона дивилась на Комаху з легкою iронiчною посмiшкою, а всерединi в неi прокидався жаль. Якось надто не по-людському вiн жив. Чи не треба було б врятувати Комаху вiд самого себе?

Тася досить довго спостерiгала Комаху: в неi поволi складалася думка, що вiн живе якось по-iншому, нiби й не живе зовсiм, нiби боiться жити, нiби боiться доторкнутися до життя, нiби живе непомiтно, вгамовано, мовчазно.

Вона не сформулювала своеi думки, але вiдчувала невлаштовану, неналагоджену одiрванiсть Комахи вiд життя.

Тiеi недiлi був чудесний соняшний ранок: сонце, небо, серпень. Раптом у Тасi з’явилась думка не iхати моторовим човном iз компанiею до Мiжгiр’я, як було домовлено, а пiти до Комахи, постукати в дверi й запропонувати йому провести день удвох за мiстом.

Тася не сумнiвалась у згодi: надто чудовий ранок, надто сине небо, надто радiсне сонце.