Доктор Серафікус. Поза межами болю

Якось перед цим почуттям ясного соняшного ранку зникло все iнше: i те, що вони з Комахою, власне, незнайомi, що досi вони не сказали один одному жодного слова, що, може, не вiдразу вони знайдуть спiльний грунт для знайомства, а може, й зовсiм не знайдуть його.

Та сонце, небо, теплий серпень…

Тася одягла маркiзетову блузку, синю спiдничку, ажурнi панчохи, тiльки в виборi черевикiв завагалася: iздивши за мiсто, одягала вона звичайний хром, але сьогоднi, задля урочистостi, наважилась одягнути лакованi.

Комаха почув стук у дверi. Здивований, що хтось до нього мiг зайти, i незадоволений, що його турбують, Комаха поклав ручку, одсунув каламаря[33 - Каламар – чорнильниця.] й книжку, помацав рукою по столу, щоб знайти окуляри, пошарпав ногами пiд столом, шукаючи пантофель, пiдвiвся i, держачи рукою комiр сорочки, – вiн не встиг знайти шпоньки, що десь закотилась, – одчинив дверi.

Перед ним стояла Тася.

Комаха мовчки дивився на ii бiляве волосся, бiлу маркiзетову блузку, ажурнi панчохи та лакованi черевики.

Не чекаючи на запрошення, вона ввiйшла в кiмнату Комахи.

– Ви дозволите? Даруйте, що я вас турбую!

Їй було весело й цiкаво. Весело зi своеi несподiваноi витiвки й цiкаво подивитись на обстанову, в якiй мешкають професори, – загадковi люди, що читають лекцii, володiють таемницями знання, провадять iспити, пiдписують курсисткам матрикули[34 - Матрикула – дореволюцiйна назва посвiдчення про зарахування до вищого навчального закладу, що також служило й залiковою книжкою.

Кабiнет. Велика шкуратяна канапа, пiанiно, письмовий стiл, завалений паперами й книжками, що навколо нього на стiльцях i на пiдлозi лежали купи книжок i аж до стелi заповнювали полицi.

Кожен учений – труп. Оцей трупний сморiд, затхле повiтря, курява, безладдя в кiмнатi вразили Тасю. Вражена духотою в кiмнатi, вона подивилась на вiкно.

– Чому ви не вiдчините вiкна? У вас нема чим дихати. Сьогоднi ж чудесна погода.

Комаха промурмотiв невиразно, що йому незручно працювати при вiдчиненому вiкнi, що вiтер може розвiяти папiрцi i на вулицi галасують дiти, iздять вiзники та вигукують рiзнi перекупки. Усе це йому заважае.

– Та все ж таки я вiдчиню. Тут же можна задихнутися.