Доктор Серафікус. Поза межами болю

Нiяковiючи, розгублюючись, втрачаючи пiд собою грунт, захлинаючись у прикрiй для нього самого своiй неуважнiй нечемностi, вiн просив пробачення.

– Я не знав!.. Прошу, я не знав! Я граю, коли вас немае. Я не хотiв би вас турбувати. Коли ви вдома, я грав пiд сурдинку[36 - Сурдинка – пристрiй, що використовуеться для приглушення звучання музичних iнструментiв (розм.).]. Я не хочу, щоб моя музика вам заважала, я бiльше не гратиму.

Тася спалахнула. Вона нiяк не сподiвалася, що iхня розмова обернеться на нiяковi загостренi ущипливi пробачення.

Похмура нелюб’язнiсть першого прийняття оберталася на протилежнiсть, i церемонна делiкатнiсть Комахи дратувала, як образа. Головне те, що делiкатна попередливiсть Комахи була безглузда:

– Що ви? Хiба я скаржилась чи нарiкала! Ви й так навдивовижу лагiдний i спокiйний сусiда. Кращого й не бажати. Ви ввесь час працюете. Я дуже рада, коли ви граете. Ви так чудесно граете. Я люблю музику.

Комаха сидiв проти Тасi в напруженiй, дерев’янiй позi, тримаючи комiр сорочки лiвою рукою.

Рука замлiла. Його турбувало те, що в нього незастебнута сорочка, i те, що сандалi на босу ногу, i що вiн без пiджака й волосся в нього розкуйовджене, i що розмова йде якось недоречно й сумбурно.

Вiн усе не мiг уявити собi, з якою метою зайшла до нього ця дiвчина. Попросити зачинити за нею дверi, бо всi в квартирi пiшли? З скаргою, що його музика iй заважае? Позичити грошей? Вiн ладен був дати iй, скiльки вона попросить, усi грошi, скiльки в нього есть, тiльки щоб вона пiшла геть, не заважала йому безглуздими запитаннями, що його дратують.

Вiн почував себе стомленим.

Для Тасi було ясно: розмова набувае такого сумбурного характеру, що ii треба кiнчати, iнакше вона ризикуе заплутатись остаточно в хаотичнiй плутанинi.

– Я прийшла вам запропонувати… Сьогоднi недiля, надворi чудесна погода. Хiба ж можна сидiти в хатi? Я бачу, що ви ввесь час без перерви працюете. Оце я задумала зайти до вас i запросити поiхати вдвох десь за мiсто. Гаразд?

Комаха мовчав.

І Тасi здалось, що вiн ладен згодитись.

– Куди захочете, туди й подамось. До Пущi-Водицi, Святошина, пароплавом на Слобiдку. Вибирайте ви. Я згодна заздалегiдь. Я взагалi без примх. Зi мною легко. Мене, коли ви цього ще не знаете, звуть Тася. Справдi, скiльки часу живемо з вами бiк-о-бiк, а й слова досi один одному не сказали. Так згода?

Комаха почервонiв. Безпомiчно й злякано вiн почав вiдмовлятись.

– О, нi, нi, я не можу, нi! Я зайнятий. У мене праця.