Доктор Серафікус. Поза межами болю

Це трохи ii заспокоiло й примирило; що взяти з нечемноi людини? І, все ще хвилюючись i намагаючись стриматись, щоб цей iдiотичний Комаха не помiтив слiз на очах, вона закидала Комасi його моральну зiпсованiсть:

– Коли я пропонувала вам iхати, то я гадала, що ви вихована людина, що вам нудно сидiти щодня цiлi днi на самотi i що ви тiльки не наважуетесь перший зайти до мене i сказати… Ну, i…

Тася спинилась, iй бракувало повiтря. Вона почувала, що горло перехвачуе спазма, i ще хвилина, й вона розплачеться.

Ковтаючи сльози й кидаючись до дверей, вигукнула:

– А ви егоiст!..

І вона вибiгла з кiмнати Комахи, щоб упасти в себе на лiжко i плакати, уткнувшись у подушку, плакати вiд образи, вiд нудьги й самоти, вiд думки, що всi знайомi роз’iхалися, i нiхто не зайде за нею, i вона нудьгуватиме цiлiсiнький довгий лiтнiй день. Вона плакала з того, що е люди, якi не вартi того, щоб iх шкодували, побивалися за ними чи дбали.

Роздiл 4

Розмова з Тасею мала для Комахи несподiванi наслiдки.

Його рiвновагу порушено й спокiй знищено. Його днi, ночi, думки, мрii, бажання, години працi й години спочинку були з того часу отруенi.

Досi Комаха аж нiяк не цiкавився своею сусiдкою. Вiн iгнорував ii. Не звертав на неi жодноi уваги. Досi вiн не помiчав ii. Коли одного разу Корвин спитав його, що це за нова сусiдка, – курсистка, чи що? – вiн не вiдповiв на запитання.

Досi вiн не знав, чи стара вона, чи молода, вродлива чи потворна, струнка чи горбата.

Зустрiчаючись на вулицi, вiн не пiзнавав ii, бо взагалi не знав ii.

Одного разу вiн був страшенно здивований, коли якась дiвчина спинила його на вулицi й спитала:

– Ви йдете додому?

Вражений несподiваним запитанням, Комаха вiдповiв:

– Додому!

– Так, будьте ласкавi, вiзьмiть цього пакунка i занесiть його додому.

Комаха взяв i вдома, передаючи пакунка покоiвцi, сказав:

– Це менi дали оце, щоб я однiс, так ви вiзьмiть. Я не знаю!

А коли за кiлька годин Дуня постукала до нього, щоб спитати, хто йому дав пакунка й кому той пакунок треба передати, Комаха на всi Дунинi запитання вiдповiв негативно.

Вiн не може сказати анi хто, анi що, анi до чого. Вiн нiчого не може сказати, бо вiн нiчого не знае.

Нiяковiючи перед Дунею, Комаха намагався згадати. Що це була якась жiнка, то це було так. Цього вiн був бiльш-менш певний, але чи назвала вона iм’я особи, кому вiн мае передати пакунка, цього вiн не мiг пригадати.