Доктор Серафікус. Поза межами болю

, якому властивi орнаментальнiсть, вишуканiсть; широке використання контрастiв, ефектiв свiтлотiнi та кольору, алегоричних зображень; вираження руху, швидкоплинностi життя; життестверджуюче сприйняття дiйсностi.] входило як обов’язковий складовий елемент у свiтогляд Вер та ii приятелiв. Весняна прогулянка в теплий березневий день оберталась в паломницьку мандрiвку до барокових пам’яток Киева XVII—XVIII вiкiв. Блакитне небо, голi дерева, мереживо барокових вигинiв, бiлi хмарки i втома вiд прогулянки пiшки з Печерського через Подiл до Кирилiвськоi церкви.

Вер була знайома з Хр. Кроном, Павлом Ковжуном та Марком Басаргом. Адже з киiвськоi вистави «Кольцо» 1915 року Марко Басарг починав свою берлiнсько-паризько-нью-йоркську кар’еру експресiонiста.

Вер ненавидiла iнтелiгенцiю, парламентаризм, лiбералiзм, слова про поступ, прогрес, еволюцiонiзм, iдеали добра й гуманiстичноi добростi.

Падiння Перемишля ii не схвилювало.

Пiд 9 вересня 1916 року в щоденнику Вер (Вер записувала в щоденнику не почуття, а лише думки з приводу прочитаних книжок) занотовано:

«Лiбералiзм у Росii зi своею боязкою iнтелiгентською громадськiстю знав лише “малих” богiв, “мiсцевошанованих”, “хатнiх” богiв, богiв “пенатного” значення.

Лiбералiзмовi бракувало стилю. Злиденнiсть, сiрiсть, зубожiлiсть, розпливчастiсть, – чи вважаемо це за стиль? Белiнського, Михайловського, Добролюбова й Писарева ми ж ушановуемо iм’ям героiв?

Лев Толстой засудив Наполеона як актора, що грав всесвiтню комедiю, i ствердив Кутузова, що пiд час бородiнського бою – iв курку.

В Росii завжди “iли курку” пiд час “бородiнських боiв”. Цiею самою кутузовською куркою вигодувано росiйську вiдсталiсть.

Росiйськi вояки пiд час вiйни воювали проти гармат багнетами. Хiба не Толстой заповiв як вищу мудрiсть вiйни iсти курку пiд час боiв? А хiба не iли? Як провести межу, що вiдокремлюе нездарнiсть i зраду росiйського бюрократизму вiд так званого “росiйського генiя”?

Коли Толстой пише: “Я живу добре! Три роки не читав i тепер не читаю жодноi газети”, чи не мусимо ми радiти: вiн – ми, ми – вiн?!.

.»

Аполлоновi Григор’еву вона вiддавала перевагу перед Белiнським i протопоповi Аввакумовi перед Михайловським.

17-й рiк Вер стрiла лiвою з лiвих. В революцii iй подобався максималiзм i з усiх гасел найбiльше – гасло заперечення, що було б абсолютним. В революцiю вона входила через «Скитiв»[62 - «В революцiю вона входила через “Скитiв”» – вiрш росiйського поета О. Блока «Скiфи» (1918).].