Доктор Серафікус. Поза межами болю

Уважно роздивившись, вона запропонувала Комасi:

– Коли ти комашиний тато, то я хочу бути за комашину маму! Ти нiчого не матимеш проти?

Одержавши згоду, Ірця побiгла розповiсти сенсацiю своiм приятелькам.

Вона пишалась перед iншими дiвчатками, що гуляли в скверику, з надзвичайностi свого нового знайомства. Шанолюбство маленькоi жiнки було задоволене вщерть. Така екстравагантна шлюбна угода!..

Комаха мiг бачити, як приятельки Ірчинi, ховаючись за деревами й обережно, з цiкавiстю й жахом визираючи з-за дерев, дивилися на нього, а Ірця пояснювала:

– Це комашиний тато!.

. У нього е комашинi лапки, тiльки вiн ховае iх, а комашинi вусики вiн голить. Я все знаю, бо я комашина мама: вiн сам просив мене, щоб я була за його комашину маму.

Останне твердження Ірчине не зовсiм вiдповiдало дiйсностi, та Ірчине серце було таке повне ясного захоплення, що не варт було зважати на будь-якi дрiбнi неточностi. Істина деталей повинна була гармонiювати з iстиною цiлого.

Того дня Ірця зустрiла Комаху з хитрою й задерикуватою посмiшкою:

– А я знаю щось!

– Що ж ти знаеш, Ірцю?

– А я знаю щось.

– Скажи, що.

– А я не скажу!

– Чому ти не скажеш?

– А так, не скажу!

– Ну, не скажеш, i не треба.

Але це не було цiкаво: «Не треба!» Вона мусила була подiлитися з кимсь тайною, що ii вона знала, й дiвчинка почала знов:

– А я знаю!

Пританцьовувала й приспiвувала:

– А я знаю!.. Знаю!.. Знаю!..

– Ну, кажи вже!

Тодi, сяючи, порожевiвши, урочисто проголосила:

– Я знаю, де ти живеш!

– Де?! Ось там, за садом.

В отому будинку на розi!

– А ось i неправда! Я знаю щось iнакше!

І, знизивши голос, вона ткнула пальцем у землю i тихенько промовила:

– Ти живеш тут! Я бачила!

– Що ти бачила?!

– Я бачила, як комахи через дiрочку в землю залазять. Ба-агато комах! Я сама бачила.

Це було остаточно певно, як вона бачила. Та дядя Комаха продовжував заперечувати:

– Але ж, моя мила Ірцю, це неможливо. Я такий великий, а дiрочка, через яку лазять комахи в землю, зовсiм маленька.

Ти ж розумiеш, що це аж нiяк неможливо!

Ірця розумiла. Вона ладна була розплакатися. Вона почувала себе ображеною. Вона надула губи. Вона одвернулась од Комахи i навiть вiдмовилась од запропонованоi iй цукерки. Чи варто було жити в свiтi, iсти цукерки, спати, бути гарною й слухняною дiвчинкою, якщо твоi гадки хибнi й твоi припущення розходяться з дiйснiстю? Вона пiшла сумна й насумрена.

Наступного дня дiвчинка сяяла.