Доктор Серафікус. Поза межами болю

– Я знаю, – сказала Ірця, – як ти це робиш. Тепер я знаю, ти йдеш далеко, далеко! Дуже далеко йдеш. Тодi ти стаеш маленький, зовсiм маленький, i тодi ти влазиш у дiрочку!

Логiчна структура висловленоi думки була бездоганна. Все непотрiбне було вiдкинуте, i лишалась одна чисто розумова конструкцiя, що в нiй не було нiчого зайвого чи принесеного ззовнi.

В Ірчиному життi наступив комашиний перiод. Вона годинами могла сидiти коло комашницi й розглядати комах та iх ретельну господарську метушню.

З материною уважнiстю вона дбала за комах.

Якщо якась комашина лiзла через дорiжку, вона брала ii й клала на травку газону.

– Дурне малятко!

Приносила цукерку й розламувала на дрiбнi крихти.

– Це для вас! Їжте!

Їi серце було сповнене саможертв.

З докором вона кидала Комасi:

– Чому ти нiколи не даеш комахам iсти?

І, шукаючи для нього пробачення, висловлювала гадку:

– Ти, мабуть, приносиш iм iсти вночi, коли всi сплять, щоб нiхто не бачив?.

. А що вони iдять?

Щоб вiдповiсти на Ірчинi запитання, Комасi довелося перечитати Фабра.[16 - Фабр Жан Анрi (1823—1915) – французький ентомолог та письменник.]

Їх взаемини розвивалися цiлком нормально. Були принесенi ляльки, i Ірця познайомила Комаху з тим оточенням i тими особами, в колi яких iй доводилося iснувати.

– Скiльки тобi рокiв, Ірцю?

– Торiк було десять, а цього – п’ять!

Вона не запитала й собi Комаху, скiльки йому рокiв.

Дiти не питають про це дорослих, бо, очевидячки, це малоiстотна справа. Але вона меланхолiйно зауважила:

– Я скоро стара буду.

Це було несподiвано.

– Що ти, Ірусю! Чому так?

– Я швидко росту!

До дядi Комахи Ірця вiдчувала особливу нiжнiсть, – вона гладила його волосся, руку, обличчя, i з невисловленим бажанням, не наважуючись попросити скинути черевики, щоб поглянути на його комашинi ноги, вона злiзала йому на колiна, обiймала за шию й зазирала йому в вiчi.

Вона сподiвалася, що й без ii прохання вiн i сам якось здогадаеться скинути черевики й тим зробити iй приемнiсть.

Спiймавши комашину й показуючи, Ірця запитувала:

– А це твiй? Вони всi твоi, татовi, чи, може, е й iншi, окрiм тебе, комашинi тати? Ти мусиш менi показати iнших тат, якi вони. Отой дядя, що сидить на тiй лавцi, теж комашиний тато? Вiн до тебе подiбний. Ти не знаеш? Я побiжу, запитаю.