Зелений Генріх

Багато днiв бився я над цим нелегким завданням, але був щасливий, що взявся за таку складну та копiтку справу; я сидiв за роботою з раннього ранку до темряви й вiдривався вiд неi тiльки для того, щоб нашвидкуруч пiд’iсти. Мирний спокiй, яким вiяло вiд цiеi невигадливоi, але з почуттям написаноi картини, зглянувся й на мою душу i, вiдбиваючись у мене на обличчi, поступово передався матiнцi, що сидiла бiля вiкна за своiм шиттям.

Я не помiчав, наскiльки далекий вiд натури вже сам оригiнал, а бездонна прiрва, що лежала мiж ним i моеi копiею, бентежила мене i того менше. То було суцiльне нагромадження безформних, волохатих ляпок, в якому цiлковите незнання основ малюнка поеднувалося з невмiнням володiти фарбами; проте вiдiйшовши подалi та порiвнявши мою працю з картиною, що послужила менi зразком, нiхто навiть i зараз не мiг би заперечувати, що менi вдалося в якiйсь мiрi передати загальне враження вiд цього пейзажу. Коротше кажучи, моя затiя подобалася менi, та, захоплений своею справою, я часом навiть починав пiвголосом наспiвувати, як бувало ранiше, але, немов злякавшись чогось, одразу ж замовкав. Одначе, незабаром я почав забуватися все частiше й тепер уже подовгу мугикав собi пiд нiс; серце матiнки пом’якшало, i, як пролiски навеснi, крiзь крижану кору ii мовчання почали пробиватися першi слова ласки та привiту, а коли картина була готова, я вiдчув, що матiнка вiдновила мене в усiх колишнiх правах i знову повернула менi свою довiру. Якраз у ту хвилину, коли я знiмав малюнок iз дошки, в нашi дверi хтось постукав, i до кiмнати урочисто ввiйшов Мейерлейн. Вiн поклав шапку на стiлець, вийняв свою книжечку, вiдкашлявся i, звернувшись до матiнки, виголосив цiлу промову, в якiй викладав свою скаргу на мене i ввiчливо, але наполегливо просив панi Лее, щоб вона сама виконала моi зобов’язання; адже вiн був би такий засмучений, якби справа закiнчилася для нас неприемностями! Потiм цей молокосос простягнув обридлу менi книжку матiнцi й запитав ii, чи не зволить вона ознайомитися з цим документом.