Зелений Генріх

Директор у подивi повертiв книжечку в руках, переглянув ii та приступив до розгляду, який Мейерлейн одразу ж спробував спрямувати по вигiдному для нього шляху. Одначе директор наказав йому помовчати i побажав вислухати, що скажу я. Менi не хотiлось особливо розводитися про цю справу, й я пробурмотiв щось малозрозумiле; але тут наш наставник закричав:

– Досить! Ви обое рябое й будете покаранi! – Потiм вiн пiдiйшов до кафедри, де лежали класнi журнали, i поставив проти наших прiзвищ по жирнiй одиницi за поведiнку.

– Пане директор, але я ж… – розгублено почав Мейерлейн.

– Мовчати! – крикнув той, забрав у нього книжку, що наробила стiльки лиха, i розiрвав ii на дрiбнi шматочки. – Якщо ти цю ж мить не замовкнеш або попадешся менi ще раз, – вiв далi вiн, – я замкну вас обох у карцер i покараю як невиправних негiдникiв! Забирайся!

На одному з наступних урокiв я написав своему недругу записку з обiцянкою: починаючи з сьогоднiшнього дня, вiддавати йому кожен крейцер, який менi вдасться заощадити, i таким чином поступово погасити весь свiй борг.

Згорнувши записку рурочкою, я переправив ii пiд партами до нього й отримав вiдповiдь: «Або негайно все, або нiчого!» Пiсля урокiв, як тiльки пiшов учитель, мiй злiсний демон уже чекав мене в дверях, оточений натовпом хлопчакiв, якi передчували цiкаве видовище, i коли я хотiв вийти з класу, вiн загородив менi дорогу й голосно сказав:

– Дивiться, ось вiн, шахрай! Усе лiто вiн крав у своеi матерi грошi, а в мене захарлав п’ять гульденiв i тридцять крейцерiв! Нехай усi знають, що вiн за птиця! Подивiться на нього!

З усiх бокiв пролунали крики:

– Е, та вiн, виявляеться, страшенний шахрай, наш Зелений Генрiх!

Згоряючи вiд сорому, я крикнув:

– Ти сам шахрай i шалапут!

Одначе менi не вдалося перекричати натовп, п’ять-шiсть вiдчайдушних забiяк, якi вiчно шукали, над ким би познущатися, примкнули до Мейерлейна, учепилися за мною i до самоi домiвки обсипали мене лайливими прiзвиськами.

Вiдтодi такi сцени повторювалися майже щодня; навербувавши собi союзникiв, Мейерлейн улаштував проти мене цiлу змову, i хоч де б я з’являвся, мене переслiдували злiснi вигуки. Тепер вiд мого вихваляння не залишилося й слiду, i я знову став неповоротким i боязким, що ще бiльше розпалювало завзяття моiх кривдникiв, викликаючи у них бажання потiшатися надi мною, поки це iм нарештi не набридло. Всi цi молодики й самi були народ пропащий, в одних рильце вже було в пушку, iншi тiльки чекали випадку чогось накоiти.