Зелений Генріх

Привернена iх метушнею, до кiмнати забiгла цiла зграя красивих мисливських собак, до дверей iз цiкавiстю пiдiйшла ручна козуля, за нею з’явилася чудова сiра кiшка i почала спритно пробиратися мiж собаками, що затiяли грайливу гризню, з презирством форкаючи на них i не пiдпускаючи iх до себе; на пiдвiконнi сидiли голуби, i всi цi веселi звiрi та ще напiвголi дiти вихрували одне за одним по кiмнатi. Але хитрiшою всiх виявилася вчена куниця; вона нiкому не давалася в руки, i виходило так, нiби це вона граеться з нами, а не ми з нею.

Тут пiдiйшов i дядечко; покурюючи зi свого маленького мисливського рога, вiн дивився на нас, аж нiяк не засуджуючи, а скорiше схвалюючи нашу поведiнку, i навiть пiдмовляв нас на новi дурощi. Його квiтучi рум’янi дочки ввiйшли слiдом за ним, аби подивитися, вiд чого це ми так розшумiлись, i закликати нас до порядку, а до речi й до снiданку, але незабаром iм довелося вступити з нами у вiдчайдушну боротьбу, позаяк уся наша тепла компанiя дружно озброiлася на них, не даючи iм проходу своiми жартами та пiддражнюваннями, в чому взяли участь навiть собаки, якi давно вже вiдчули, що цього ранку бiситися нiкому не забороняеться, i, поспiшивши скористатися цим правом, хоробро вчепилися в накрохмаленi подоли лихословлячих дiвчат. Я сидiв бiля вiдчиненого вiкна i вдихав цiлюще свiже ранкове повiтря; блискучi хвилi швидкоi рiчки вiдбивалися на бiлiй стелi, й iх вiдблиски пробiгали по старовинному портрету на стiнi тiеi самоi дивноi дiвчинки на iм’я Мерет, про долю якоi я вже розповiдав. Освiтлене трепетними срiблястими вiдблисками, ii обличчя здавалося живим i посилювало те враження, яке справляла на мене все навколишне оточення. Пiд самим вiкном товпилося поведене на водопiй стадо; корови, воли, телята, конi та кози пили задумливо, повiльними ковтками i, жваво пiдстрибуючи, знову виходили на берег; вся долина, що дихала свiжiстю, жила повним життям, i звуки, що долинали звiдти, зливалися з вибухами смiху в моiй кiмнатi; я вiдчував себе таким щасливим, яким нiколи не був жоден юний монарх, в опочивальнi якого зiбралися найзнатнiшi вельможi, щоб бути присутнiми при туалетi його величностi.

Нарештi прийшла тiтонька i суворо-пресуворо наказала нам зараз же йти снiдати. Я знову сидiв за довгим столом, бiля якого зiбралася вся велика родина разом зi своiми нахлiбниками i поденниками.