Зелений Генріх

Одна з лiнiй контуру так точно повторювала всi ледве вловимi вигини iншого, цi двi лiнii так непомiтно сходилися вгорi, а молоденькi гiлочки виростали зi стовбура так плавно, пiд таким певним кутом, що найменший невiрний штрих мiг спотворити весь стрункий i прекрасний вигляд деревця. Але я все-таки опанував себе i, уважно слiдуючи за кожним вигином обраноi мною натури, побоюючись вiдступити вiд неi хоча б на йоту, довiв-таки справу до кiнця; правда, в моему начерку не було анi впевненостi, анi витонченостi, але у мене все-таки вийшла досить точна, хоча i боязка копiя.

Вiдчувши себе в ударi, я благоговiйно домалював стеблинки трави i землю бiля пiднiжжя дерева i побачив на моему малюнку одну з тих рiденьких бiблiйних пальм, якi зустрiчаються в картинах благочестивих церковних художникiв та iхнiх нинiшнiх епiгонiв i пожвавлюють своею наiвною принаднiстю плоску лiнiю горизонту. Я залишився задоволений своею скромною спробою i довго розглядав ii, час вiд часу переводячи очi на стрункий ясен, який тихо погойдувався пiд свiжим вечiрнiм вiтерцем i здавався менi посланцем прихильних небес. Радiсний i задоволений, немов менi вдалося казна-що здiйснити, я вирушив у село, де мене вiдразу ж оточили родичi, якi палали цiкавiстю побачити плоди мого паломництва, на яке я покладав такi великi надii. Одначе коли я вийняв iз теки свое деревце, на якому було всього якихось чотири десятки листочкiв, на обличчях присутнiх, що, як видно, чекали чогось бiльшого, з’явилися посмiшки, а дехто досить безсоромно розреготався; тiльки дядечко похвалив мою роботу, сказавши, що на малюнку зразу ж можна впiзнати молодий ясен; вiн пiдбадьорював мене, радячи наполегливо продовжувати заняття та гарненько вивчити породи дерев у тутешнiх лiсах, в чому вiн, як лiсничий, обiцяв менi допомогти. Вiн iще добре пам’ятав той час, коли жив у мiстi, тож такi захоплення не здавалися йому смiшними; до того ж такi запеклi мисливцi, як вiн, зазвичай люблять живопис, – ймовiрно, тому, що вiн зображуе, мiж iншим, i тi дорогi iх серцю мiсця, де вони радiють i здiйснюють своi подвиги. Тому вiдразу ж пiсля вечерi вiн почав читати менi цiлий курс лекцiй про властивостi й особливостi рiзних дерев i розповiв, у яких мiсцях можна знайти найбiльш повчальнi екземпляри кожноi породи. Але насамперед вiн порадив менi змалювати етюди його старого друга Фелiкса, i я з бiльшою ретельнiстю займався цим протягом кiлькох наступних днiв.