Зелений Генріх

Першим вiдчуттям у той момент було вiдчуття радiсного трiумфування, але потiм я помiтив, що вiн не на жарт порiзався i що по обличчю його тече кров; тодi я знiяковiв, i втрете менi вiдкрилась iстина, i я зрозумiв, що означають слова: «І прости нам провини нашi, як i ми прощаемо винуватцям нашим!» Таким чином, цього першого шкiльного дня я багато чому навчився; одначе я так i не дiзнався, що таке пумпернiкель, але зате зрозумiв, що в бiдi треба звертатися до Бога, що Бог справедливий, але в той же час навчае нас не думати про ненависть i помсту.

Виконуючи заповiдь, що вимагае прощати наших кривдникiв, ми тим самим набуваемо i внутрiшньоi сили, потрiбноi для того, щоб полюбити наших ворогiв, бо нам бувае нелегко перебороти себе, i нам хочеться, щоб нашi зусилля було винагороджено, а тi добрi почуття, якi ми маемо до ворога, – адже вiн однаково не може нам бути байдужий, – якраз i е для нас найкращою нагородою. Добрi почуття пiдносять, а любов облагороджуе люблячого, особливо коли вiн мае цi добрi почуття до того, кого ми називаемо ворогом, i коли вiн любить недруга свого. До цього догмата, одного з найбiльш своерiдних у християнському вiровченнi, я виявився особливо сприйнятливим, позаяк я був образливий i мiг легко спалахнути, але так само швидко вiдходив i був готовий усе забути i пробачити; згодом, коли я почав сумнiватись у вченнi про божественне одкровення, мене дуже зацiкавило питання про те, чи не е цей догмат у якiйсь мiрi лише вiдображенням потреби, закладеноi в самiй природi людини та потiм пiзнаноi нею, бо я помiчав, що далеко не всi дотримуються цiеi заповiдi з чистих i безкорисливих намiрiв; по-справжньому, вiд усього серця, ii виконуе тiльки той, хто вже вiд природи незлобивий i схильний прощати. Що ж до людей, якi дiйсно ненавидять своiх кривдникiв, але, переборовши себе, все ж утримуються вiд помсти, то вони, на мiй погляд, знаходять при цьому таку перевагу над ворогом, що нiяк не в’яжеться з iдеею справжнього самозречення; справдi, адже той, хто прощае образу, доводить цим свою розсудливiсть i мудрiсть, у той час як супротивник, який продовжуе стояти на своему, нерозважливо витрачае своi сили i лише губить себе в своiй слiпiй i безплiднiй злобi. Так i в великих iсторичних битвах вмiння забути ворожнечу пiдтверджуе перевагу переможця, розв’язати свою суперечку з ворогом у довгiй i тяжкiй боротьбi, та свiдчить про те, що i в моральному вiдношеннi вiн стоiть вище переможеного.