Зелений Генріх

Таким чином, великодушний переможець, який щадить поваленого на землю супротивника й допомагае йому пiднятися, теж керуеться звичайною життевою мудрiстю; що ж стосуеться справжньоi любовi до свого ворога, тобто любовi до ворога непереможеного, що перебувае в розквiтi сил i ще здатного завдати нам зло, – то такоi любовi я нiколи не зустрiчав.

Роздiл четвертий

Похвала Всевишньому. – Похвала матiнцi. – Про молитви

Протягом перших шкiльних рокiв менi все частiше доводилося вступати в спiлкування з Богом, оскiльки життя мое стало тепер багатшим на рiзнi дитячi переживання.

Пiдкорившись необхiдностi, я незабаром пристосувався до нових обставин i, як усi моi однолiтки, робив те, що менi хотiлось, i не робив того, що менi не подобалося. Таким чином я пiзнав мiнливостi долi: часом день тривав мирно, часом менi випадало потрапити в бiду, – це залежало вiд того, чи вiв я себе благопристойно, чи, закинувши своi шкiльнi обов’язки, вiддавався рiзноманiтним дитячим витiвкам. Коли справи моi були кепськi й над моею головою збиралася гроза, я щоразу закликав на помiч Бога, подумки звертаючись до нього з небагатослiвною молитвою, в якiй просив його вирiшити справу на мою користь i виручити мене з бiди, та, на сором менi, доводиться зiзнатися, що моi прохання завжди були або нездiйсненнi, або незаконнi. Нерiдко бувало й так, що моi грiхи сходили менi з рук, i тодi я щедро приносив Богу тут же складенi мною подячнi молитви та радiв вiд усiеi душi, бо в той час я ще не розумiв, що моi вчинки заслуговують покарання, й навчився усвiдомлювати свою провину лише набагато пiзнiше. Тому я звертався до Бога з рiзних питань i з найрiзноманiтнiшими проханнями: часом я просив, щоб розв’язана мною важка арифметична задача зiйшлася з вiдповiддю або щоб пляма в моему зошитi виявилася невидимою для вчителя; iншим разом, запiзнюючись до школи, я благав, як колись Ісус Навин, щоб сонце зупинилося на небi, а iнодi, побачивши у товариша який-небудь смачний пирiжок, просив, щоб вiн дiстався менi. Одного разу, коли я вже лежав у постелi, але ще не спав, до нас прийшла та сама дiвчина, яку я колись назвав бiлою хмаркою; почувши, що вона надовго iде кудись i зайшла попрощатися з матiнкою, я почав гаряче молитися Отцю небесному, благаючи його зробити так, аби вона не забула заглянути пiд мою запону i ще раз мiцно поцiлувала мене. Повторюючи слова моеi короткоi молитви, я непомiтно заснув i досi не знаю, чи було ii почуто.