Зелений Генріх

Втiм, i його гостi також не належали до тих витончених людей, якi прагнуть своею благородною вченiстю й iнтенсивною розумовою дiяльнiстю розширити i збагатити панiвну в iх середовищi культуру; вони вiдносилися скорiше до того споживчого класу, який не полюбляе утруднювати себе довгими роздумами, а обмежуеться тим, що куштуе плоди праць своiх i веселиться, поки молодий душею.

Але вся ця пишнiсть уже таiла в собi червоточину, що провiщала ii кiнець. У пастора були син i дочка, i схильностi iх сильно вiдрiзнялися вiд схильностей iх однолiткiв.

Син, який теж був священиком i мав успадкувати вiд батька його парафiю, завiв дiловi знайомства iз селянськими хлопцями, цiлими днями пропадав iз ними десь у полi або iздив на ярмарки, де продавалася худоба, i з виглядом знавця обмацував телят. Дочка, що була рада будь-якому випадку розлучитися зi своiм грецьким вбранням i вiддалитися на кухню чи в сад, охоче брала на себе турботу про те, щоб неспокiйний натовп голодних гостей, повернувшись iз черговоi прогулянки, змiг би смачно пообiдати. І справдi, кухня в домi пастора була чи не найсильнiшою приманкою для мiських гурманiв, а великий i ретельно оброблений сад, що перебував у зразковому порядку, свiдчив про те, що його хазяйка доглядала його з любов’ю i з терплячою стараннiстю.

Захоплення пасторського сина завершилися тим, що вiн одружився зi здоровою сiльською дiвчиною iз заможноi сiм’i, переiхав жити до неi й заходився обробляти ii поля та доглядати ii корiв, вiддаючи цим заняттям шiсть днiв на тиждень.

Пам’ятаючи про те, що йому вготовано вищу долю, вiн вчився сiяти божественне насiння добра, обачливо розкидаючи по борознах зерно з козуба, i викорiнював зло, виполюючи плевели на своему власному полi. Такий хiд справи викликав чималий переполох серед домочадцiв пастора, й усi вони особливо гнiвалися при думцi про те, що молода селянка коли-небудь увiйде в дiм повновладною хазяйкою i що в нiм розпоряджатиметься жiнка, яка не лише не вмiе з належною грацiею нiжитися на лужку, але навiть не знае, як потрiбно засмажити зайця та подати його на стiл згiдно зi становими традицiями. Тому всiм хотiлося, щоб дочка пастора, перша молодiсть якоi тим часом якось непомiтно вiдквiтла, привела б у дiм молодого священика, вiрного звичаям свого стану, або ж залишилася надовго, хоч би i незамiжньою, в оселi батька як опора сiм’i, що рушилась. Але i цим надiям не судилося було збутися.