Зелений Генріх

Роздiл другий

Батько i мати

Рiч у тому, що одного прекрасного дня все село було схвильоване приiздом якогось незнайомця, стрункого i красивого молодика, одягненого в зелений сюртук iз тонкого сукна, зшитий за останньою модою, бiлi облиплi панталони та взутого в лакованi чоботи з жовтими закотами, якi нашивали свого часу офiцери Суворова. У похмуру погоду вiн носив iз собою червону шовкову парасольку, а масивний золотий годинник тонкоi роботи надавав йому ще бiльше поважностi в очах селян.

Молодик неспiшно i з гiднiстю прогулювався вулицями села, чемно розкланюючись, заходив у скромнi будиночки селян i привiтно заводив розмову iз сiльськими людьми похилого вiку та старими. Це був не хто iнший, як майстер Лее, що пройшов славний шлях вiд скромного пiдмайстра до майстерного каменяра i повертався тепер на батькiвщину пiсля довгих мандрiв у чужих краях. Та i як не назвати славним шлях людини, що дванадцять рокiв тому пiшла з рiдного села чотирнадцятирiчним хлопчиськом, голодним i босим, i, вiдпрацювавши у майстра декiлька довгих рокiв, аби розплатитися з ним за навчання, вирушила на чужину, маючи за душею всього лише торбинку iз жалюгiдним манаттям та трохи грошей, а тепер поверталася додому справжнiм паном, як ii називали земляки. Ще б пак, адже майстер Лее привiз iз собою у скромний будиночок своiх родичiв двi величезнi скринi, одна з яких була доверху наповнена одягом i тонкою бiлизною, а iнша – зразками його мистецтва, кресленнями та книгами. Йому було тодi двадцять шiсть рокiв, i в усьому його виглядi вiдчувалося молоде завзяття; очi його раз у раз спалахували теплим блиском, що видавав добре i захоплене серце, говорив вiн завжди вишуканою нiмецькою мовою й умiв знайти прекрасне навiть у явищах повсякденних i незначних. Вiн об’iздив усю Нiмеччину, побувавши i на пiвднi й на пiвночi, й устиг попрацювати в усiх ii великих мiстах; роки його мандрiв повнiстю збiглися з епохою визвольних воен, i вiн сприйняв iдеi i сам дух того часу, наскiльки вони йому були зрозумiлi та доступнi; найбiльше йому припали до серця переконання тих людей середнього достатку, якi вiдкрито i простодушно мрiяли про новi, кращi часи, завжди залишаючись у своiх сподiваннях на тверезому грунтi дiйсностi; що ж до хворобливого захоплення надприродним i тих витончених розумувань, до яких удавалися тодi деякi кола вищого свiту, то вони були йому абсолютно чужi.