Зелений Генріх

Такi люди, як вiн сам i його однодумцi, на той час були ще рiдкiсним явищем у середовищi ремiсникiв; iх iдеали були першим прихованим зародком того благородного прагнення до самовдосконалення та освiти, яке через двадцять рокiв охопило ввесь стан мандрiвних пiдмайстрiв. Вони вважали честю для себе бути кращими майстрами своеi справи i пишалися тим, що iх мистецтво цiнувалося високо, а оскiльки працювали вони старанно й були до того ж помiркованi та бережливi, то все це дозволяло iм займатись i своею освiтою, так що вже в роки учнiвства вони стали в усiх вiдношеннях зрiлими та поважними людьми.

Крiм того, у каменяра Лее була ще i своя провiдна зiрка, яку вiн знайшов, вивчаючи великi твори давньонiмецькоi архiтектури, i вона свiтила йому ще яскравiше в його шуканнях, пробуджуючи в його душi радiсне передчуття, що вiн народжений художником, тож вiн бачив тепер, що не помилився, рушивши свого часу за незбагненним закликом долi та промiнявши зеленi пасовища на творче життя городянина. Із залiзною завзятiстю вчився вiн малювати, проводив цiлi ночi та святковi днi за перемальовуванням рiзноманiтних зразкiв i моделей; навчившись висiкати своiм рiзцем найхимернiшi фiгури та прикраси i досягнувши досконалостi у своiй майстерностi, вiн i на цьому не заспокоiвся, а став опановувати теорiю рiзьблення по каменю i навiть вивчати науки, що вiдносяться до iнших галузей будiвельного мистецтва. Всюди вiн прагнув потрапити на спорудження великих державних будiвель, де було на що подивитись i чому навчитись, i так уважно помiчав усе, що незабаром архiтектори стали все частiше вiдкликати його з лiсiв у свiй кабiнет, аби дати йому роботу за креслярським чи за письмовим столом. Зрозумiло, вiн i там не витрачав часу даремно i не раз вiдмовлявся вiд обiду, щоб устигнути скопiювати яке-небудь креслення або переписати для себе який-небудь розрахунок, що потрапляв йому до рук. І хоча йому не довелося здобути всебiчну художню освiту, вiн усе ж зумiв стати настiльки дiловим будiвельником, що, прийнявши смiливе рiшення пробувати щастя у столицi своеi батькiвщини, вiн мiг iз повним правом розраховувати на успiх. Заявивши про цей намiр перед усiм селом, вiн здивував свою рiдню, але всi подивувалися ще бiльше, коли, надiвши ошатну сорочку з манжетами та висловлюючись чистiсiнькою нiмецькою мовою, вiн увiйшов до товариства греко-французьких красунь у домi пастора i заходився свататись до його дочки.