Зелений Генріх

Деякi мешканцi цього похмурого, схожого на заплутаний сон свiту справляли на мене враження людей поривчастих i пристрасних, i менi здавалося, що там, у кращiй половинi iхнього життя, вони були найблагороднiшими i незабутнiми героями; що ж до тих, хто зблизька мав спокiйний, байдужий i миролюбний вигляд, то там, на тлi всiеi цiеi пишноти, iх роль була досить жалюгiдною. Текст п’еси був нiби музикою, яка оживляла все, що вiдбувалося на сценi. Тiльки-но вона замовкала, дiя припинялась, як годинник, коли в ньому закiнчуеться завод.

Поезiя «Фауста», що викликае трепет у кожного нiмця, тiльки-но вiн почуе хоч один рядок, цю вражаюче вiрно схоплену соковиту народну мову, лилася безперервно, як прекрасна пiсня, i я радiв i дивувався разом з усiма ii красi, хоча сенс усього почутого доходив до мене так важко, нiби я й справдi був мавпою.

Раптом я вiдчув, що мене схопили за хвiст i тягнуть спиною вперед на сцену, перетворену на кухню вiдьми, де вже весело скакали всi iншi мавпи.

З партеру смутно бiлiла та виблискувала незлiченна кiлькiсть облич i очей. Захоплений моiми спостереженнями, я й не помiтив, як на сценi з’явилися декорацii, що зображували кухню вiдьми, й упустив так багато цiкавого, що тепер не знав, на що менi й дивитися: чи то на навколишню фантастичну обстановку, на страшнi пики та примари, чи то на витiвки Мефiстофеля, вiдьми та моiх товаришiв-мавп. Зовсiм забувши, що й сам я теж мавпа i мушу грати свою роль, забувши розученi кривляння та стрибки i все на свiтi, я спокiйнiсiнько почав спостерiгати за тим, що робили iншi. У цей час Фауст захоплено дивився в чарiвне дзеркало, i мене розбирала цiкавiсть, що ж таке там можна побачити. Наслiдуючи йому, я подивився в той же бiк; мигцем ковзнувши по порожньому, намальованому дзеркалу, мiй погляд спрямувався далi, й там, у штовханинi закулiсного життя, передi мною постало те бачення, про яке говорив Фауст. Гретхен саме готувалася до виходу; мабуть, вона була чимось глибоко схвильована, позаяк довго i ретельно витирала обличчя бiлою хусткою, немов бажаючи приховати слiди слiз, а потiм почала накладати останнi мазки гриму, час вiд часу обертаючись, аби кинути уривчасту фразу комусь, хто стояв позаду неi. Вона була дуже гарна собою, i я весь вечiр очей iз неi не зводив, незважаючи на те, що моi стараннi побратими-мавпи пiвголосом лаяли мене i навiть намагалися непомiтно дати менi стусана.