Зелений Генріх

Що ж до ii самоi, то вона все ще не вирiшила, чи слiд приписати мою появу нечистiй силi, та про всяк випадок запитала ще раз:

– Хто ти, хлопчику?

Я смиренно вiдповiв:

– Мене звуть Генрiх Лее, я грав у вас мавпу, i мене тут замкнули!

Тодi вона пiдiйшла до мене, вiдкинула мою маску, взяла мое обличчя в своi долонi i сказала з гучним смiхом:

– Ах ти, Господи Боже мiй! Та це та сама мавпа, що цiлий вечiр очей з мене не зводила! Ах ти пустун! Так ось хто наробив тут такого шуму! А я-то подумала, що це грiм гримить!

– Так! – вiдповiв я, не зводячи очей iз вирiзу ii сорочки, де бiлiли ii груди, i душу мою знову охопив радiсний молитовний настрiй, якого я не знав уже давно, з того часу, коли я дивився в роззолоченi заходом небеснi далi й менi здавалося, що я бачу там самого Господа Бога.

Я довго ще спокiйно i неквапливо розглядав ii гарне обличчя, з наiвною вiдвертiстю замилувавшись чарiвними лiнiями губ, якi дихали нiжнiстю.

Деякий час вона мовчки i серйозно дивилася на мене, потiм промовила:

– А ти, як видно, славний хлопчина, та тiльки ось виростеш i станеш таким же негiдником, як i всi.

З цими словами вона пригорнула мене до себе й кiлька разiв поцiлувала в губи, так що вони завмерли й тiльки в промiжках мiж ii поцiлунками тихо ворушилися, шепочучи молитву, яку я таемно посилав до Бога, вiд усiеi душi дякуючи йому за казкову пригоду, що випала на мою долю.

Потiм вона сказала:

– А тепер залишайся-но ти у мене, поки не розвидниться, це буде найрозумнiше: адже зараз уже далеко за пiвнiч! – І, взявши мене за руку, провела у вiддалену кiмнату; пiсля закiнчення вистави вона влаштувалася тут на нiчлiг i спала, поки ii не розбудив учинений мною нiчний переполох. Вона перестелила свое лiжко, залишивши мiсце в ногах для мене, i, почекавши, поки я там влаштуюся, щiльно закуталася в оксамитову королiвську мантiю й уляглася так, що ступнi ii маленьких нiг легко спиралися на моi груди, вiд чого мое серце радiсно закалатало.

Так ми й поснули, точнiсiнько в тiй же позi, як тi кам’янi фiгури на стародавнiх надгробках, де зображено на повний зрiст лицаря, що спить зi своiм вiрним псом у ногах.

Роздiл дванадцятий

Любителi читання.