Зелений Генріх

 – Брехня

Не з’явившись додому до ночi, я завдав матiнцi стiльки занепокоення та клопоту, що вона суворо заборонила менi гуляти вечорами й вiдвiдувати театр; та й в денний час вона наглядала за мною бiльш ретельно, нiж ранiше, i не дозволяла менi водитися з дiтьми бiднякiв, яких чомусь було заведено вважати поганими та розбещеними хлопчаками. І от приiжджi актори закiнчили своi гастролi в нашому мiстi, а я так i не побачив свою нову знайому, яка остаточно заволодiла тепер моiм серцем.

Почувши, що трупа поiхала, я сильно засумував i досить довго був невтiшним. Чим менше я знав про ту краiну, куди вони верстали дорогу, тим бiльш бажаним уявлявся менi свiт, який лежав по той бiк гiр, – заповiтний край туманних мрiй i невиразноi туги.

Приблизно в цей час я близько зiйшовся з одним хлопчиком, сестри якого, вже дорослi дiвицi, були великi любительки читання i зiбрали у себе вдома безлiч поганих романiв. Зачитанi томи з платних бiблiотек, жалюгiдний мотлох, який дiстався у подарунок вiд подруг зi знатних родин або придбаний у лахмiтника, – всi цi досить бруднi на вигляд книги валялись у них на пiдвiконнях, лавках i столах; по недiлях усе сiмейство вiддавалося читанню, причому за цим заняттям можна було застати не тiльки дiвчат i iх кавалерiв, а й батька i матiр, усiх iнших мешканцiв будинку i навiть випадкових гостей.

Старi батьки були люди пустi й бачили в читаннi забаву, яка давала iм привiд поплескати язиками, а молодь пiдiгрiвала цими вульгарними, позбавленими смаку книжечками свою уяву або, вiрнiше, шукала в них якийсь iнший, прекрасний свiт, не схожий на навколишню дiйснiсть.

У будинку були книги двох сортiв. Однi носили на собi печатку розбещених вдач минулого сторiччя: листування закоханих, амурнi пригоди; iншi являли собою грубуватi лицарськi романи. Для дiвчат головний iнтерес становили романи любовнi, якi вони читали зi своiми шанувальниками, на кожному словi дозволяючи iм то потиснути собi ручку, то поцiлувати себе; ми ж, хлопчаки, на щастя, були ще абсолютно байдужi до цих книг, сповнених вiдверто чуттевими сценами найгiршого штибу, якi нiчого не говорили нашiй уявi та здавалися нам нудними; зате, поцупивши ту чи iншу книжку про пригоди лицарiв, ми були дуже задоволенi своею здобиччю i негайно ж вiддалялися в який-небудь затишний куточок.