Квiти Содому

Наскiльки я зрозумiв, у цiй рожевiй халупi була лише iхня квартира i квартира Тоцького. Не виключено, що Тоцький уподобував це гаденя. На iнших у нього не стояло, принаймнi так говорила Мама. Але думки у мене зав'язли у чомусь липкому. Я навiть помацав пальцями голову, i свою, i Макса. Ми закурили, а Макс натягнув на голову ковпак санта-клауса.

– Ти поняв? – почав говорити Макс, оглядаючи коридор i кралю, що затиснулася у кутку.

– Ти знову хочеш ii вiддерти, – спробував я налагодити контакт.

– Не-а, – вiдповiв Макс.

– Макс, а ти пам'ятаеш, як ми хотiли пограбувати банк?

– Ну да, то було покрутiте ганджу. Але ти пиздиш. Ми хотiли взяти зберкасу. О!

Я сплюнув, цього разу зi злiстю – Макс таки починав мене дiставати. Менi хотiлося говорити щось паскудне, потiм хороше, потiм знову нести всiляку капость. Менi хотiлося, аби Макс витягнув ганджу, ми б закурили, i вiн знову замрiяно, дебiлкувато, як завжди, аби тiльки без цього грьобаного ковпака, сказав би, ну, щось типу: «Пам'ятаеш, брат, як сосав Чапаев у всього двору, коли ми дiзналися, шо вiн пиздонув усю нашу заначку…» Але Макс метав своi кеглi у невiдомому напрямку.

– Пам'ятаеш, Макс, як ми кнокали Люську…

Макс промовчав i досвiдченим оком забiгав кiмнатою.

– Ага. А воно того… – задумливо сказав вiн i поправив на головi ковпак. – Слухай, а хiба вона не того…

– Макс, точнiше.

– Ну, Лу, як сказати… Люсi… Ну… Того…

– Ти, блядь. Хотiв сказати, що Люсi жмур! – несподiвано заверещав я. – Що Люсi того! Люсi немае…

– Тiпа да… Але це було так давно, Лу. Нiхто ii i не трахнув.

– Так запам'ятай, Макс, що жмури не мають строку давностi, кретин довбаний! – закричав я i помахав люгером у нього перед носом.

– То таки точно була зберкаса, – Макс почав порпатися на поличках.

– Я трахав Люську, Макс, – вiдверто сказав я йому.

– Ага, – сказав на те Макс i потягнув з полички книжку. Це був якийсь Малахов, «Жизнь без паразитов».

– Кльово? – Макс простягнув книжку заголовком до булькатих окулярiв тата.

– Ну… – спробував говорити булькатий.

– Яке у тебе поганяло? – запитав у булькатого Макс, перелистуючи книжку.

– Що-о-о…

Макс зацiдив булькатого по окулярах. Окуляри переламалися пополам i зависли на носi.

– Ідiот! – заверещало гаденя на свого таточка.