Квiти Содому

Що i як воно вiдбулося мiж професором естетики i Зосею Слiсаренком – невiдомо, але той факт, що тi заспиртованi причандали я бачив на власнi очi – вам доведеться лише розвести руками, повiрити на слово, як справжньому аферисту. Інодi вiн страждав, тобто Зося, коли виголошував пiдшофе промови над достоiнствами професора, стражденного, треба сказати, бо потiм, як я дiзнався вiд тiеi ж Фаннi, старигана на даху «Плази» згвалтувало четверо мажорних покидькiв, а потiм пустили у дальнiй полiт над вечiрнiм Киевом.

І таке бувае. Я iх теж знав. Кокс зближував нас бiльше, нiж будь-якi розмови про спасiння душi i всiлякий такий непотрiб, коли справа зав'язана на вживаннi наркотикiв, капосних таемних звичках, грi в карти, бiльярд i шахи. А також всiляких неприпустимих для цивiлiзованоi та культурноi людини статевих позашлюбних дослiдах. І таке бувае. Навiть зi святими на початку iхнього мученицького життя. Життя неповторне – це вже точно, якщо вляпався у гiвно, то довiку звiдти не вилiзеш. Як менi сказав один поважний добродiй: це до богохульства не мае нiякого вiдношення. Час такий. Та й не таке бувае. Загалом на кожного виблядка знайдеться виправдання, бо досвiд пiдказуе, що у кожного на той свiт, якщо вiн iснуе, своя перепустка. Набожнi ми всi заднiм числом. Тож про моi уподобання, пристрастi Зосi, чотирьох мажорних покидькiв можна розводити всiляку психологiчну байду, але часу у мене обмаль: платня за квартиру, за газ, за свiтло, а ще в моiй краiнi нiяк не виберуть президента. І в самого мене непруха пiд назвою «криза середнього вiку». В карти не фартило, в шахи – народ отупiв до того, що окрiм американки не хотiв грати. Цим та дрiбною спекуляцiею я i перебивався. А з цими мажорами та убiенним професором, Бог його вiдае. Ото, певно, iм у школi не давали дiвчата, а вони до сухого дрочили на власну сестру, маму, тата, дядька, на всю рiдню до двадцятого колiна. Принаймнi з Зосею складалося достеменно так. І не таке бува. Бувае ще гiрше. Можливо, з вашою допомогою ми дiйдемо до цього, до того, що погано, а що добре. Власне, мене цiкавило тодi одне: коли бiльше верещав сам професор. Що вiн думав: чи був зачудований останнiм польотом над мiстом; а може, радiв, коли позбувався свого окаянного вiдростка.