Кобзар

Не питайте, чорнобривi,

Бо люде не знають;

Кого бог кара на свiтi,

То й вони карають…

Люде гнуться, як тi лози,

Куди вiтер вiе.

Сиротинi сонце свiтить

(Свiтить, та не грiе) —

Люде б сонце заступили,

Якби мали силу,

Щоб сиротi не свiтило,

Сльози не сушило.

А за вiщо, боже милий!

За що свiтом нудить?

Що зробила вона людям,

Чого хотять люде?

Щоб плакала!.. Серце мое!

Не плач, Катерино,

Не показуй людям сльози,

Терпи до загину!

А щоб личко не марнiло

З чорними бровами —

До схiд сонця в темнiм лiсi

Умийся сльозами.

Умиешся – не побачать,

То й не засмiються;

А серденько одпочине,

Поки сльози ллються.

Отаке-то лихо, бачите, дiвчата.

Жартуючи кинув Катрусю москаль.

Недоля не бачить, з ким iй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, – кажуть, – гине ледача дитина,

Коли не зумiла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любi, в недобру годину,

Щоб не довелося москаля шукать.

Де ж Катруся блудить?

Попiдтинню ночувала,

Раненько вставала,

Поспiшала в Московщину;

Аж гульк – зима впала.

Свище полем заверюха,

Іде Катерина

У личаках – лихо тяжке! —

І в однiй свитинi.

Іде Катря, шкандибае;

Дивиться – щось мрiе…

Либонь, iдуть москалики…

Лихо!.. серце млiе —

Полетiла, зустрiлася,

Пита: «Чи немае

Мого Йвана чорнявого?»

А тi: «Мы не знаем».

І, звичайно, як москалi,

Смiються, жартують:

«Ай да баба! ай да наши!

Кого не надуют!»

Подивилась Катерина:

«І ви, бачу, люде!

Не плач, сину, мое лихо!

Що буде, то й буде.

Пiду дальше – бiльш ходила..

А може, й зустрiну;

Оддам тебе, мiй голубе,

А сама загину».

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоiть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась заверюха,

Де-де позiхае;

Ще б плакала Катерина,

Та слiз бiльш немае.

Подивилась на дитину:

Умите сльозою,

Червонiе, як квiточка

Вранцi пiд росою.

Усмiхнулась Катерина,

Тяжко усмiхнулась:

Коло серця – як гадина

Чорна повернулась.

Кругом мовчки подивилась;

Бачить – лiс чорнiе,

А пiд лiсом, край дороги,

Либонь, курiнь мрiе.

«Ходiм, сину, смеркаеться,

Коли пустять в хату;

А не пустять, то й надворi

Будем ночувати.