Кобзар

А де Лейба?

Ще його немае?

Найти його та повiсить.

Петелька свиняча!

Гайда, дiти! погасае

Каганець козачий».

А Галайда: «Отамане!

Погуляймо, батьку!

Дивись – горить; на базарi

І видко, i гладко.

Потанцюем. Грай, кобзарю!»

«Не хочу гуляти!

Огню, дiти! дьогтю, клоччя!

Давайте гармати;

В потайники пустiть огонь!

Думають, жартую!»

Заревiли гайдамаки:

«Добре, батьку! чуем!»

Через греблю повалили,

Гукають, спiвають.

А Галайда кричить: «Батьку!

Стiйте!.. пропадаю!

Постривайте, не вбивайте:

Там моя Оксана.

Годиночку, батьки моi!

Я ii достану!»

«Добре, добре!.. Залiзняче,

Гукни, щоб палили.

Преподобиться з ляхами…

А ти, сизокрилий,

Найдеш iншу».

Оглянувся —

Галайди немае.

Ревуть гори – i будинок

З ляхами гуляе

Коло хмари. Що осталось,

Пеклом запалало…

«Де Галайда?» – Максим кличе.

І слiду не стало…

Поки хлоп'ята танцювали,

Ярема з Лейбою прокрались

Аж у будинок, в самий льох;

Оксану вихопив чуть живу

Ярема з льоху та й полинув

У Лебедин…

ЛЕБЕДИН

«Я сирота з Вiльшаноi,

Сирота, бабусю.

Батька ляхи замучили,

А мене… боюся.

Боюсь згадать, моя сиза…

Узяли з собою.

Не розпитуй, бабусенько,

Що було зо мною.

Я молилась, я плакала,

Серце розривалось,

Сльози сохли, душа мерла…

Ох, якби я знала,

Що побачу його ще раз,

Що побачу знову,

Вдвое, втрое б витерпiла

За едине слово!

Вибачай, моя голубко!

Може, я грiшила,

Може, бог за те й карае,

Що я полюбила,

Полюбила стан високий

І карii очi,

Полюбила, як умiла,

Як серденько хоче.

Не за себе, не за батька

Молилась в неволi,

Нi,бабусю, а за його,

За милого, долю.

Карай, боже! твою правду

Я витерпiть мушу.

Страшно сказать: я думала

Занапастить душу.

Якби не вiн, може б… може,

І занапастила.

Тяжко було! Я думала:

«О, боже мiй милий!

Вiн сирота, – хто без мене

Його привiтае?

Хто про долю, про недолю,

Як я, розпитае?

Хто обiйме, як я, його?

Хто душу покаже?

Хто сиротi убогому

Добре слово скаже?»

Я так думала, бабусю,

І серце смiялось:

«Я сирота: без матерi,

Без батька осталась,

І вiн один на всiм свiтi,

Один мене любить;

А почуе, що я вбилась,

То й себе погубить».

Так я думала, молилась,

Ждала, виглядала.

Нема його, не прибуде,

Одна я осталась…»

Та й заплакала. Черниця,

Стоя коло неi,

Зажурилась.