Коні не винні (збірник)

Двiр зарiс шпоришем та зеленiв, неначе лука повеснi. Семен винiс iз хати сокиру i заходивсь коло повiтки, мимрячи собi щось пiд нiс.

Увечерi того ж таки дня Семен прийшов до Мотрi. Вiн застав у хатi Софiю, перву сестру Мотрину, ще не стару, балакучу жiнку. Баби про щось радились. Семен вийняв з-пiд поли око горiлки i поставив на стiл. Зняли розмову про посуху, про господарство. Нема дощу та й нема. Ярина показуе погано, на озимину мала надiя. Бабам притьмом треба дощу на бараболю, на огiрки. Вчора набiгла хмарка, мов чумацьке ряденце, та лише покропила суху землю… Розмова йшла мляво.

Мотря щезла з хати й за часинку привела з собою Гната. Затопили в печi, приставили окрiп на тiсто та горщичок з покладками. Мотря та Софiя мiсили тiсто, порались коло печi. Дверi рипнули; в хату вступила Явдоха, Настина мати. Семен скоса глянув на ii. «Оця богомiльниця з другого кутка носом почула оказiю», – подумав вiн. В невеличкiй хатi стало мирно, аж тiсно. Бесiда йшла жвавiше. Усi вже знали, що Семен просить Мотрю сидiти на вiру. Всi радили Мотрi йти до Семена. Вiн чоловiк добрий, путящий, мае свое поле, свою хату. Мотря згоджувалась, але не виказувала сього ясно, хоч iй самiй хотiлось позбутися самоти та знов стати такою хазяйкою, якою вона була колись.

Вечеря поспiла. Мотря насипала галушок у миску i поставила на стiл коло тарiлочок з покладками та кришеним салом. Гаряча пара вiд галушок знялась над мискою, стiл неначе повеселiшав. Гостi любенько поглядали на здорову зелену пляшку з горiлкою.

– Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате, сiдайте, прошу вас, та пожийте, – припрошувала Мотря.

Семен налив чарку i обернувсь до Мотрi:

– Дай же нам, Боже, дожити вiку вкупi, любо, у згодi… Дай, Боже, почати се дiло у добру годину, а ще в кращу скiнчити, щоб i нам добре жилося, i хазяйствечко добре велося… Пошли вам, Боже, в моiй хатi тихую старiсть, як погожая вода в криницi…

Семен перехилив чарку i цiдив горiлку поволi, немов прислухаючись, як вона струмочком дзюрила з чарки в живiт.

Вихиливши до краплi, вiн налив Мотрi.

Мотря взяла чарку i скинула очима на гостей, не знаючи, до кого пити.

– Пийте до куми Явдохи, – обiзвалася Софiя.

Мотря ковтнула пiвчарки, зiбрала губи на шнурочок i, обтерши iх рукавом, вкинула в рот друге пiвчарки, вже не кривлячись. Чарка обiйшла круг стола. Гостi приказували, бажаючи Семеновi та Мотрi i з води, i з роси повну торбу всякого добра.