Коні не винні (збірник)

Його довга фiгура в парусиновому пiдряснику була трохи зiгнута наперед. Вiн обернув свое довгобразе лице з довгим носом та насмiшкуватими устами до Гната.

– Щось ти, Гнате, вступаеш на поганий шлях… Свою жiнку прогнав од себе, зiйшовся з другою без шлюбу, а це грiх, Святе письмо забороняе жити на вiру…

– Я, батюшко, нiкого не обiкрав, нiкого не зарiзав, – озвався Гнат.

– Пхе! Звiдкiль ти такий розумний взявся? Хоч надягай на нього рясу та висвячуй просто на архирея! Не обiкрав!.. Не зарiзав!.. Адже у Святiм письмi сказано… витри нiс! – гукнув панотець i грiзно поглянув на маленького поповича, що сидiв на стiльчику коло Настi.

Настя подумала, що батюшка крикнули на неi; вона спiшно схилилась над поповичем i взяла його пальцями за нiс. Дитина заревла на цiлу кiмнату.

– Вiзьми дитину! – гримнув панотець на панiматку. Панiматка взяла дитину до другоi кiмнати, i довго ще було чути з-за дверей, як вона зацитькувала плаксивого поповича.

– Адже в Святiм письмi сказано… – батюшка пiдiйняв догори брови й насторошив вуха.

Очевидячки, не судилося Гнатовi дiзнатись, що сказано в Святiм письмi, бо в другiй кiмнатi почулась якась шамотня, i басовий голос поспитав: «А чи вдома отець Іполит?»

Отець Іполит зiрвався й побiг назустрiч гостевi. Дiтвора, пiдскакуючи, подалась за батьком. Панотець тричi поцiлувався з гостем i сказав: «Просимо!» У дверях з’явився гладкий лисий пiп, одною рукою погладжуючи черево, а другою – сиву бороду. Через хату пройшла неначе процесiя: попереду гiсть, за ним батюшка, а за батюшкою цiла низка дiтей.

Гнат з Настею лишились самi в свiтлицi. Лише пикатий самовар клекотiв на столi та, немов надувшись, випускав пару. Через якусь часинку отець Іполит перебiг кiмнату i лише майнув полами бiлого пiдрясника, не звернувши уваги на Настю та Гната. Вертаючись з пляшкою в руках, панотець побачив своiх парафiян.

– Ви ще тут? – здивувався вiн. – Глядiть же менi, розлучiться… Ти, Насте, перепроси матiр… i живiть так, як сказано у Святiм письмi…

Гнат та Настя поцiлували батюшку в руку i вийшли з свiтлицi.

Настали жнива. Настя вийшла на Гнатову ниву. Поруч з нею, на своiй нивi, зайняла постать Явдоха. Побачивши, що мати нездужае, Настя перейшла на Явдошину ниву i почала жати жито.

– Геть, не потребую твоеi помочi! – скрикнула Явдоха.

Настя мусила знов узятись за свое жито. Але на другий день, коли Явдоха, нездужаючи, не вийшла жати, Настя пiдмовила Гната зайняти постать на материнiй нивi.