Коні не винні (збірник)

Настя поралась коло печi. Побачивши матiр, вона стала, як стовп, нi в сих нi в тих. Явдоха стояла на порозi блiда, гнiвлива; сухi старечi уста тремтiли вiд великого гнiву.

– Геть звiдсiля! – хрипливим голосом крикнула вона на Настю.

Настя й собi пополотнiла.

– Куди я пiду? Нема менi куди йти з моеi хати…

– З твоеi хати, ледащо? То ти вже десь шлюб узяла у заячому холодку, побила б тебе лиха година, як ти мене б’еш на старiсть отими словами! Геть менi зараз додому, бо як вiзьму оцю качалку, то поб’ю тебе на капусту!.

. – Явдоха вхопила з ослона качалку i приступила до Настi.

– От вiзьмiть краще та вбийте мене… – Настя заплакала. З подвiр’я надiйшов Гнат. Вiн побачив ту сцену i зсунув тонкi брови. Вiн став проти Явдохи.

– Бийте мене, мамо, а не ii…

– А я тобi яка мама, вражий сину? Дiдько звiнчав вас на смiтнику, а ти мене мамою зватимеш? Та я не подивлюсь тобi у вiчi, сякий-не-такий сину! Я на тебе знайду суд, я тобi покажу, як пiдмовляти жiнок на грiх!.. Де се видано? Де се чувано? У мою перiю[2 - Перiя (дiал.

) – пора. – Ред.] не знали такого сорому… І мати твоя, i бабка твоi були чесного роду, а ти стидом повила мою голову сиву! Геть додому! – кричала вона до Настi.

– Простiть нас, не гнiвайтесь, прошу вас, – обiзвався Гнат. – Так уже десь Бог нам дав… Самi знаете, як ми вiрно любилися, що й жити не можемо одно без одного…

– Про мене, повiсся на сухiй гiлляцi, а дочки менi не каламуть! Йди зараз додому! – обiзвалась вона до Настi.

Настя плакала.

Стара хотiла вхопити ii за руку, але Гнат заступив iй дорогу.

– Я не пущу Настi, – понуро сказав вiн.

– Ба пустиш!

– Ба не пущу!

Явдоха приступила з качалкою до Гната, але Гнат глянув на неi так грiзно, що стара побачила, що не ii сила.

Коли так, вона знайде суд на них, вона ще дасться iм узнаки! Явдоха вилаялась, як умiла, i з качалкою в руках вибiгла з хати. Вже коло ворiт помiтила вона тую качалку i жбурнула ii далеко вiд себе. Явдоха побiгла жалiтись до попа.

Надвечiр прибiг паламар кликати Гната та Настю до попа.

Довго сидiли вони у поповiй пекарнi, поки наймичка покликала iх у горницi. Вони поцiлували в руку батюшку й матушку i стали коло порога. В свiтлицi на круглому столi парував самовар. За столом сидiла гладка, повновида попадя та п’ятеро дрiбних дiтей. Всi вони видивились на Гната та Настю. Панотець був ще не старий. Косми чорного волосся, подекуди з бiлими нитками сивини, просто спадали на плечi.