Коні не винні (збірник)

Вiн став питати, чого вона плаче. Настя довго не хотiла говорити, а далi, ридаючи, розказала Гнатовi, що Олександра нахваляеться за коси виволочити ii з його хати.

– Я задушив би ii, як гадину! – сказав Гнат, здвигнувши тонкi брови.

V

Розпечене повiтря пашiло жаром i, здавалось, затаiло дух, не дихало: так було тихо. Великий лан бурякiв зеленiв проти сонця молодою бутвиною. Здалеку здавалось, що межи зеленою бутвиною рядками процвiтають здоровi червонi квiтки. То червонiли пов’язанi квiтчастими хустками голови сапальниць.

Коло кожного рядка молодиць стояв наставник. Вiн пантрував, щоб сапальницi не лiнувались та добре обгортали землею кожний буряк. В одному рядку межи молодицями була Олександра. Вона бiгала на друге село сапати панськi буряки, бо на буряках було весело. І справдi, молодицi жартували, смiялись, спiвали пiсень, аж луна розлягалася по полю. Олександра вела перед. Вона зачiпала наставника, не старого ще чоловiка з довгими, бiлими, як льон, вусами на червоному виду. Наставник ходив уздовж рядкiв та все намагавсь, щоб скорiше сапали. Молодицi ще нижче похилились над сапами, одна лише Олександра стояла, спершись на сапу, рiвна, як свiчка.

– Сапайте, молодицi, сапайте, – передражнювала вона наставника, – бо вже сонце високо, а зробили мало! – А сама стояла рiвно, як москаль на муштрi.

– Ти чого стала та задивилась, як теля на новi ворота? – визвiрився до неi наставник.

– Ой, не кричи, чуеш, бо нас тут гурт бабiв, а ти один, хоч i здоровий такий, як кицька навсидячки, – вмить закидаемо тебе бурячинням, iно ногами дригатимеш з-пiд купи.

Молодицi зареготались.

– Гляди, щоб я тебе не закидав! – розсердився наставник.

– Гир-гир! – подражнилась Олександра, поглядаючи на його хитрими очима.

В нього плечi – як у баби,

В нього очi – як у жаби, —

затягла вона високим голосом.

В нього вуси – як у рака,

Сам недобрий – як собака! —

пiдхопили молодицi.

– Обголи, Йване, вуса, то ся пiсня буде не про тебе, – засмiялась Олександра. – Та не втни губи, як будеш голити, бо заспiвають:

Ще й без верхньоi губи,

Як цiлуе – знати зуби!..

Молодицi реготались, а Іван, вiдвернувшись, сiв на бур’янi набивати люльку.

Олександра нарвала липчицi i знебачки кинула ii Івановi на голову. Зелена липчиця гiрляндою повисла на головi, зачепилась за бiлий вус, за червону шию. Іван озирнувсь.