Остання красуня Півдня

Згодом Ейлi, Ерл, Селлi та я – парами сидiли на широкому чорному сидiннi, вiдвернувшись одне вiд одного, пошепки розмовляли, сховавшись у просторiй тьмi.

Ми iхали повз сосновi лiси, з лишайниками й iспанським мохом, не засiяними бавовняними полями вздовж дороги бiлоi, як краi свiту. Ми зупинилися пiд ламаною тiнню млина, дзюрчала вода, пронизливо кричали птахи, i над усiм було сяйво – воно намагалося проникнути всюди: у покинутi халупи темношкiрих, автомобiль, тверджу серця. Пiвдень спiвав для нас.

Цiкаво, чи вони пригадують? Я згадую холоднi блiдi обличчя, закоханi очi й шепiт:

– Тобi добре?

– Так, а тобi?

– Ти впевнена?

– Так.

Раптом ми усвiдомили, що вже пiзно i що все завершилося. Ми поiхали додому.

Наступного дня наш пiдроздiл вирушив у табiр Кемп Мiллз, але у Францiю я так i не потрапив. Ми провели холодний мiсяць на Лонг-Айлендi, зi сталевими шоломами та пасками з боку сiли на корабель i згодом повернулися. Вiйна закiнчилася.

Я пропустив вiйну.

Коли приiхав у Тарлтон, то намагався подати у вiдставку, проте я мав звання офiцера регулярноi армii, тож довелося очiкувати майже всю зиму. Проте Ерл Шоун був одним iз перших, кого демобiлiзували. Вiн прагнув знайти хорошу роботу «допоки ще був вибiр». Ейлi, зi свого боку, не давала жодних обiцянок, проте мiж ними була домовленiсть, що вiн повернеться.

До сiчня табори, що протягом двох рокiв владарювали над маленьким мiстом, поступово розформовувались.

І тiльки постiйний запах паленого смiття нагадував про колишню активнiсть i суетнiсть. Те, що залишилося вiд життя, зосереджувалося навколо будiвлi, де розмiстився штаб дивiзii разом iз невдоволеними офiцерами регулярноi армii, якi теж пропустили вiйну.

І тепер молодi чоловiки Тарлтона поверталися додому з рiзних куточкiв свiту – хтось у канадськiй унiформi, хтось на милицях чи з порожнiми рукавами. Повернувся батальйон Нацiональноi Гвардii, промаршував вулицями – в шерензi були порожнi мiсця як пам’ять про загиблих – а героi назавжди скинули iз себе цю романтику й торгували за прилавками мiсцевих крамничок.

На танцях у замiському клубi серед смокiнгiв виринали тiльки кiлька мундирiв.

Саме перед Рiздвом несподiвано на один день прибув Бiлл Ноулз, а наступного дня вже поiхав – або вiн поставив перед Ейлi ультиматум, або ж вона, зрештою, зробила свiй вибiр.