Повість про Ґендзі. Книга I

В Середнi вiки при розгалуженнi кланiв пiшли: вiд Мiнамото – Токугава (в епоху Сьогунату понад 300 рокiв керували самурайськими урядами аж до революцii Мейдзi 1868 р.), Асiкага та iн.; вiд Тайра – Мiура i Ходзьо; вiд Фудзiвара – Уцуномiя та iн. Наприкiнцi перiоду Хейан усе це призвело до кривавоi сутички родiв Тайра i Мiнамото (вiйна Тайра i Мiнамото описана у великому военному романi-епопеi «Хейке моногатарi»), остаточну перемогу здобули Мiнамото в битвi при Дан-но ура (1185 р.). Так завершилась епоха Хейан.

Але на початку XI столiття, коли розгортаеться життя героiв роману, ще бiльш-менш зберiгався баланс iнтересiв основних кланiв. Аристократiя жила власним життям у столицi, додержувалася ритуалiв i свят, складала твори лiтератури i мистецтва (визнаемо, багато з них стали шедеврами японськоi культури) i за нещастя вважала службу (тим бiльш, вигнання) у провiнцii або у вiйську. Скориставшись крилатою фразою, сказаною на наших теренах з iншого приводу, – вузьке було коло цих людей, страшенно далекi були вони вiд народу.

На перший погляд, здаеться неймовiрним, що культура аристократа, позбавленого щоденного клопоту про хлiб насущний чи пошуку засобiв, аби заплатити податки, може сприйматися i культурою простого люду. Але ж людина в тi часи була ближчою до природи. І тонкi стiни вишуканого дерев’яного палацу рятували вiд негоди лише трохи краще, нiж такi ж тонкi стiни хижi бiдняка (пiчок i камiнiв в Японii i тодi, й пiзнiше не було, а конструкцiя хiбачi – жаровнi для опалення кiмнати деревним вугiллям – була та сама, тiльки в наш вiк хiбачi стали електричними).

В культурi землеробського суспiльства свята i перебiг життя в палацах збiгалися iз землеробським календарем сiльських обрядiв. І на сiльських святах лунали пiснi i музика. Краса природи оточувала кожного, i кришталево чисту воду з гiрських джерел можна було пити всiм. Може, мистецтво було iнше? А хто ж ткав прекраснi шовковi тканини для кiмоно чарiвних красунь, випалював вишукану керамiку для чайних церемонiй, кував надiйнi (i водночас красивi) мечi-катана для воiнiв? Уся iсторiя краiни – приклад того, що культура, створена свого часу елiтою суспiльства, стае надбанням всього народу.

Японiя епохи Хейан – краiна, в якiй люди вже пiднялись вiд рiвня «людини звичайноi» i «людини розумноi» до «людини чутливоi» (Homo sensibilis). І саме на цьому рiвнi стоiть планка вимог до особистих якостей i рiвня культури основних героiв «Гендзi моногатарi».