Повість про Ґендзі. Книга I

(Нашкрябаний каною текст – це одне, а текст, написаний iероглiфами в калiграфiчному стилi «сосьо» – «трав’яного письма», – це зовсiм iнший рiвень духовноi органiзацii автора, особливо авторки.) Хоч iнформацiя, що мiстилася в листах i любовних записках могла бути i глибоко iнтимною, але писалася з огляду на те, що в тогочасному суспiльствi циркуляцiя важливих для його функцiонування текстiв могла стати надбанням багатьох. Особливо популярною була система символiки квiтiв. Наприклад: сакура – нiжна квiтка, пелюстки якоi швидко опадають, що наводить на думку про швидкоплиннiсть життя, i разом з цим вона несе естетичне вiдчуття краси; квiтка сливи – мужнiсть i стiйкiсть (перша пiсля сходження снiгу), чистота душi i помислiв.

У романi про Гендзi зустрiчаемо думку: лiлii з нами в молитвi, лотос – коли ми в роздумi, роза i хризантема – коли йдемо в бiй.

Зрештою, в розсипi поетичних перлин роману – зустрiчаемо розмаiття бачення «моно-но аваре» життевих ситуацiй. Ось приклади Вака, до яких звертаються думки героiв роману (цитуемо за перекладами проф.

І. П. Бондаренка):

Пори року

Як повернусь в столицю, / То друзям я скажу: / До сакури в горах / Спiшiть чимдуж, доки / Цвiт ii не розвiяв вiтер (Гендзi моногатарi, XI ст.).

Немае пори року, / Яка менi не люба, / Та лиш в осiннiй вечiр, / Як нiколи, серце / Тривожно б’еться (Кокiнсю, X ст.).

Розквiтлу гiлку сливи / Тобi хотiла показати. / Та випав снiг, i тепер / Не розпiзнати – де сливи квiт, / Де снiгу бiлизна (Манйосю, VIII ст., украiнська версiя перекладу Б.

Яценка).

Кохання

– Якщо кохаеш – / Честю дорожи! / Хто б не питав – / Нiкому не кажи, що ти / Не раз бував в моiй оселi (Кокiнсю, X ст.).

Напевно, / Пiд вечiр милий завiтае: / Заздалегiдь / Маленький павучок / Для нього пастку з павутин сплiтае. (Гендзi…, XI ст., герой натякае коханцi ремiнiсценцiею з Кокiнсю, X ст.).

Гора Асака / Вiдбиток в водi мiлкiй / Гiрського джерела, / Мое ж кохання – / Глибина морська Манйосю.

Шляхи життя

В селi занедбанiм / І люди постарiли – / Як iх оселi.

/ А за тином сад / Нагадуе про осiнь (Кокiнсю, X ст.).

Який менi / Притулок вiдшукати / На цiй землi? / У мандрах проживу / І просто неба буду ночувати (Кокiнсю, X ст.).

Як звуть цi квiти, / Що, мов снiг, поля встелили? / Ту, далеку, / Спитав би я, / Якби спитати мiг (Гендзi моногатарi. Ремiнiсценцiя з Кокiнсю (X ст.). Натяк на лугову квiтку мурасакi з бiлим квiтом i коренями, що дають пурпурову фарбу – колiр кохання).