Повість про Ґендзі. Книга I

Конрада, то був неабияк вражений картиною розпуки героя. Але тiльки з роками зрозумiв, що за цим стоiть особливо гостре вiдчуття моно-но аваре.

Моно-но аваре, згiдно з японською енциклопедiею, це лiтературний i естетичний iдеал, який набув особливого розквiту в епоху Хейан в лiтературi – поезii i прозi. Його суть у глибокому сприйняттi елементарних проявiв краси в природi й життi людини, що можуть мати i легкий вiдтiнок журби. За певних обставин вiдчуття людини при цьому супроводжуються захопленням, благоговiнням i радiстю.

У романi про принца Гендзi цей естетичний iдеал червоною ниткою проходить через весь твiр. Той чи iнший аспект естетичного вiдчуття речей закладено в назвах всiх роздiлiв роману. Звернiмо увагу: «Покоi павлонii» – пафос двору i двiрцевоi елiти; «Дерево-мiтла» (фусея), ми б сказали, «марево-мiраж», образ, побачений здалеку, який зникае при наближеннi; «Уцусемi» («Порожня шкаралупка цикади») – символ чогось легкого й ефемерного (i в Японii, i в Китаi спiв-плач цикад у зеленi паркiв, зазвичай у серпнi, породжуе особливе вiдчуття журби); «Югао» («Вечiрне лице») – образ коханки-порадницi принца, вiдомоi в романi як Панi з Шостоi вулицi; «Момiдзi» (роздiл «Свято багряного листя») – милування осiннiм листям кленiв; «Ханамi» (роздiл «Свято вишневого цвiту») – милування квiтами сакури; «Сума» – мальовнича мiсцевiсть, мiсце вигнання Гендзi, яку вiн змалював у своiх картинах (роздiл «Змагання картин») i в поясненнi для друзiв-уболiвальникiв написав: «…я опинився в горах i, отримавши нагоду проникнути в суть морських просторiв, що оточували мене з усiх бокiв, пiзнав усе…» (цит.

за перекладом І. П. Дзюба); «Вiтер у соснах» – назва роздiлу, що будить слова вiдомого хайку (…як шум сосни на сумi-е). А втiм… досить.

Ще звернiмо увагу на чарiвнiсть епiстолярного надбання героiв роману. Традицiя письмовоi комунiкацii, так само як i етикетна поведiнка елiти суспiльства, були важливим явищем у спiлкуваннi людей того часу.

Залежно вiд пори року вибирали змiст листа або любовного послання (якщо писали танка, то вибирали «макура-котоба» – перший рядок, що в якiйсь формi нiс iнформацiю про час), формувалась образнiсть написаних, як правило особисто, вiршiв, вироблялась думка, виражена як прямо, так i помiж рядкiв. Велику увагу надавали калiграфii (почерку), за якою судили i виносили судження стосовно автора написаного.