Повість про Ґендзі. Книга I

Дiзнавшись, що в нього багато дочок, я ненароком зблизився з однiею з них, а батько, зачувши про це, принiс заздоровнi чашки й урочисто звернувся до мене зi словами: «Послухайте пiсню мою про двi дороги».[52 - Цитата з одного вiрша Бо Цзюйi, в якому вихваляеться перевага одруження з бiдною дiвчиною.] Хоча його дочка не дуже мене вабила, я, поважаючи бажання вчителя, все-таки зустрiчався з нею. Вона ж, закохавшись у мене, оточила мене щирою турботою. Навiть пiд час нiчних розмов навчала мене, як розвивати своi здiбностi, кориснi для успiшного просування на службi.

Листи писала бездоганно лише iероглiфами за суворими зразками, уникаючи лiтер «кана».[53 - Як правило, чоловiки писали iероглiфами, а жiнки – лiтерами «кана», створеними внаслiдок спрощення деяких iероглiфiв.] Тож, природно, я не мiг розлучитися з нею i навчався у неi всього, як у вчительки, навiть складання сяких-таких китайських вiршiв, за що я iй донинi вдячний. Проте остаточно пов’язувати з нею свое життя я не збирався хоча б тому, що надто часто я, неук, перед нею осоромлювався. Тим паче вам, благородним юнакам, i зовсiм не варто користуватися послугами таких заповзятих жiнок. Втiм, iнодi бачиш, що ця особа неосвiчена, безталанна, але чомусь – видно, так у попередньому народженнi судилося – серце мимоволi тягнеться до неi. Чоловiки бувають вельми безвольнi». Тосiкiбу-но дзьо замовк, але решта, радi дiзнатися, що сталося згодом, узялися його пiдбадьорювати, вигукуючи: «Ну й дивовижна особа!» – i той, розумiючи, що вiд нього хочуть, гордий увагою до себе, провадив далi:

«Так от, одного разу я довго ii не вiдвiдував, а коли при якiйсь нагодi завiтав, то вона прийняла мене не у зручнiм покоi, а десь iнде, як на зло, вiдгородившись вiд мене завiсою.

«Що за дурниця? Вона чимось незадоволена? – подумав я. – Якщо так, то це добра нагода розлучитися з нею». Однак ця жiнка була досить розумна, щоб легковажно спалахувати гнiвом. Вона давно засвоiла всi принципи людських вiдносин i нiколи не ревнувала. Пiдвищивши голос, з-поза завiси вона сказала: «Кiлька мiсяцiв тому я сильно застудилася i вiд гарячки лiкуюся вiдваром цiлющих трав з часником, а тому через неприемний запах не можу побачитися з вами вiч-на-вiч. Але якщо маете невiдкладну справу, я готова й так обговорити ii з вами». Що я мiг вiдповiсти на такi чiтко сказанi слова? Я тiльки вiдповiв: «Розумiю», – i вже збирався виходити, але жiнка, мабуть утомлена самотнiстю, вигукнула: «Заходьте, коли запах зникне!..