Таргани

– Сюрасак-роуд, п’ятсот батiв, yes?

Харрi вiдкинувся на сидiння й поглянув на небо. Вiрнiше, вiн пiдняв очi, але нiякого неба не було видно, тiльки мутна поволока, пiдсвiчена невидимим сонцем. Ось вiн, Бангкок, «мiсто янголiв». Янголи носили марлевi маски й, розрiзаючи повiтря ножем, намагалися згадати, якого кольору було небо за старих часiв.

Мабуть, вiн заснув, а коли розплющив очi, таксi зупинилося. Вiн пiдвiвся з сидiння й побачив, що навколо повнiсiнько машин. Крамницi, вiдкритi прилавки й майстернi тулилися одне до одного уздовж тротуарiв, що кишiли людьми, причому у всiх перехожих був такий вигляд, нiби вони точно знають, куди йдуть.

І дуже туди поспiшають. Шофер вiдкрив вiкно, i до звукiв радiо додалася мiська какофонiя. У розпеченому салонi пахло вихлопом i потом.

– Затор?

Водiй весело закивав головою.

На зубах у Харрi зарипiло. Що вiн там таке читав про свинець, який ми вдихаемо: вiн рано чи пiзно осiдае в мозку? І вiд цього ми стаемо склеротиками. Чи психами?

Раптом, немов за велiнням чарiвноi палички, машини рушили з мiсця, мiж ними, наче лютi комахи, знову стали снувати мотоцикли й мопеди, запекло кидаючись наперерiз у повнiй зневазi до смертi.

Харрi нарахував чотири цiлком аварiйнi ситуацii.

– Навiть дивно, що нiкого не зачепили, – сказав Харрi, щоб сказати хоч що-небудь.

Водiй глянув у дзеркальце й усмiхнувся.

– Зачепили. І не раз.

Коли вони нарештi зупинилися бiля Управлiння полiцii на Сюрасак-роуд, Харрi вже вирiшив, що мiсто йому не до вподоби.

Треба буде зробити справу, намагаючись поменше дихати, i першим же лiтаком, який буде, повернутися додому в Осло.

– Ласкаво просимо в Бангкок, Халлi.

Голова Управлiння був низенький, чорнявий i, ймовiрно, вирiшив продемонструвати, що й тут, у Таiландi, умiють вiтати один одного по-захiдному. Вiн потиснув руку Харрi й енергiйно потрусив ii, щиро усмiхаючись.

– Шкода, що ми не змогли зустрiти вас в аеропорту, але вуличний рух у Бангкоку… – І вiн показав рукою на вiкно позаду.

 – На мапi це зовсiм поруч, але…

– Я розумiю, що ви маете на увазi, сер, – вiдповiв Харрi. – У посольствi менi сказали те саме.

Вони стояли один проти одного, не говорячи нi слова. Голова полiцii весь час усмiхався. У дверi постукали.

– Увiйдiть!

У дверний прорiз просунулася гладко виголена голова.

– Проходьте, Крамлi. Прибув норвезький детектив.

Слiдом за головою з’явилося тiло, i Харрi двiчi зморгнув, щоб упевнитися, що очi його не обманюють.