Таргани

Якщо Ванг у цьому не брав участi, то можемо виходити з того, що вiн не бреше. Виходить, вона не могла його вбити ранiше, нiж увiйшла туди о пiв на дванадцяту. Але лiкар стверджуе, що вбивство сталося не пiзнiше десятоi години. Я згодна, Холе, вона не могла вбити його сама.

Парочка за сусiднiм столом здивовано поглядала на Крамлi.

– Прекрасно. По-друге, ти припускаеш, що Ванг на момент убивства не знав про дипломатичний статус Мольнеса, iнакше вiн не вбив би його, оскiльки стався б скандал, коли вже клiент не простий турист.

Вiрно?

– Ну…

– Цей Ванг, мiж iншим, таемно веде запис вiдвiдувачiв, кажу тобi, у нього цiлий список полiтикiв i державних чиновникiв. День i година кожного вiдвiдування мотелю. Так, про всякий випадок, щоб було чим шантажувати, якщо хтось захоче наiхати на його мотель. Але коли з’являеться хтось, кого вiн не знае в обличчя, то вiн же не може спитати документи? І тодi вiн виходить у двiр, нiбито впевнитися, чи нема ще когось у машинi, так? А насправдi – щоб з’ясувати, хто такий цей клiент.

– Я тебе не розумiю.

– Вiн записав наш номер машини, ясно? А потiм пробив по базi. Побачивши синiй номер «мерседеса», вiн умить зрозумiв, що Мольнес – дипломат.

Крамлi поглянула на Харрi й замислилася. Потiм рвучко розвернулася й зиркнула на сусiднiй столик. Парочка вiдвiдувачiв, що сидiли там, здригнувшись, стали дивитися у своi тарiлки.

Крамлi запросто почухала ногу виделкою.

– Дощу не було вже три мiсяцi, – вимовила вона.

– Даруй, що?

Вона махнула офiцiантовi, щоб той принiс рахунок.

– Це мае якесь вiдношення до справи? – запитав Харрi.

– Та не дуже, – вiдповiла вона.

Наближалася третя година по пiвночi. Вуличний гомiн заглушало рiвномiрне гудiння вентилятора на нiчному столику. Лише зрiдка Харрi чув, як важка вантажiвка проiжджае по мосту Таксiн-бридж чи подинокий рiчковий теплохiд гуде, вiдходячи вiд причалу на Чао-Прайя.

Замкнувши за собою дверi квартири, вiн побачив, що на телефонi миготить червона лампочка, i, натиснувши на автовiдповiдач, прослухав два повiдомлення.

Одне було з норвезького посольства. Радник Тонье Вiг трохи гугнявила – або вона родом iз Осло, або хоче, щоб усi так думали. Цим своiм голосом вона просила Харрi бути в посольствi о десятiй годинi ранку, але пiд кiнець повiдомлення змiнила час на дванадцяту, тому що з’ясувалося, що в неi вже призначена зустрiч на чверть на одинадцяту.

Друге повiдомлення було вiд Б’ярне Мьоллера. Вiн просто побажав Харрi успiху.